assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Михайла Драй-Хмари (1889–1939), українського поета, перекладача, літературознавця, у 1928 р. – професора кафедри українознавства Київського медичного інституту:

17-го й 24-го січня бачив у Домі учених два наукові фільми. На першому демонстрували Індію, на другому – Африку. З першого найкраще запам’ятав слонів (їх ходу, роботу з колодами, купання в річці) та пагоди. Останні такі химерні, як наші стародавні храми, і віє від них тисячелітньою культурою. Озеро священних мавп і ченці-жебраки – яке це все архаїчне, давнє, старозавітне! І воно живе сьогодні поруч з новітнім, майже європейським, містом! А жінки які діяльні! Особливо, коли змагаються на човнах!.. Другий фільм відтворює життя Південної Африки. Разючий контраст: в Індії – багата природа (гори, річки, озера, ліси) й велика оригінальна культура, тут – убога природа (випалений сонцем степ, мілководні річки, маленькі озерця, кущі замісць дерев, мертві гори) й ніякісінької абсолютно культури. Демонстрували, власне, звірі, птахи і т. п. Гарно показано острів пінгвінів (купання їх під час прибою). Полювання на кашалотів вийшло слабеньке. Діямантові копальні дуже скидаються на рубінові в Індії. Два мандрівники-американці їздять спочатку волами, потім верблюдами. Із звірів найцікавіші: лев (з левенятами), гіпопотам, носорог (з маленьким), дикий кабан, газель, леопард, слон (ушастий), гну (покруч коня з коровою), зебра, жирафа; з птахів: струсь, голубий журавель, гриф, голубий голуб. Шкода тільки, шо мандрівники їх безперестану нищать. Так, напр., вони вбивають білого носорога, зазначаючи, що цих звірів є не більше як 20 на всьому світі. Показують на фільмі й тубільців (бечуанців та зулусів), але побуту їхнього немає. В одному тільки кадрі продемонстровано жіночий танок (з барабанами поміж ногами). Жінок купують на корови (від 5 до 15 корів за жінку). Витриваліші щодо танку жінки коштують дорожче.

(Михайло Драй-Хмара, Твори, упорядкування і примітки Сергія Гальченка (Київ: Наукова думка, 2015), с. 610–611)


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у січні 1923 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями в Мексиці:

Монтерей. Приїхали о 12-ій год. Обідали в якомусь готелі, потім автом їздили навкруги міста. Місцевість чудова, а особливо гори з гарними силюетами. Увечорі співали. Публіки було більше ніж місць в театрі. 3yстріли нас, як давніх знайомих.
Такої публіки треба шукати. Яке прийняття вони нам зробили, не можна описати, це треба чути й бачити! Особливо по деяких піснях: це не був крик, це був рев, свист (в Америці свист – знак вищого признання) , гупання ногами, махання капелюхами й хустками... а ґальорка насвистує мелодії улюблених пісень. Після «Перхури» увесь театр став на ноги і ревів... Гімн же мексіканський не можна було співати, такий був галас. Такої публіки нам уже не бачити.

(Олександер Кошиць, З піснею через світ. Із щоденника О. Кошиця, Ч. III (Вінніпеґ: Накладом Осередку Української Культури й Освіти, 1974), с. 86)



 

Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 12th, 2025 06:21 pm
Powered by Dreamwidth Studios