![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Михайла Драй-Хмари (1889–1939), українського поета, перекладача, літературознавця, у 1928 р. – професора кафедри українознавства Київського медичного інституту:
17-го й 24-го січня бачив у Домі учених два наукові фільми. На першому демонстрували Індію, на другому – Африку. З першого найкраще запам’ятав слонів (їх ходу, роботу з колодами, купання в річці) та пагоди. Останні такі химерні, як наші стародавні храми, і віє від них тисячелітньою культурою. Озеро священних мавп і ченці-жебраки – яке це все архаїчне, давнє, старозавітне! І воно живе сьогодні поруч з новітнім, майже європейським, містом! А жінки які діяльні! Особливо, коли змагаються на човнах!.. Другий фільм відтворює життя Південної Африки. Разючий контраст: в Індії – багата природа (гори, річки, озера, ліси) й велика оригінальна культура, тут – убога природа (випалений сонцем степ, мілководні річки, маленькі озерця, кущі замісць дерев, мертві гори) й ніякісінької абсолютно культури. Демонстрували, власне, звірі, птахи і т. п. Гарно показано острів пінгвінів (купання їх під час прибою). Полювання на кашалотів вийшло слабеньке. Діямантові копальні дуже скидаються на рубінові в Індії. Два мандрівники-американці їздять спочатку волами, потім верблюдами. Із звірів найцікавіші: лев (з левенятами), гіпопотам, носорог (з маленьким), дикий кабан, газель, леопард, слон (ушастий), гну (покруч коня з коровою), зебра, жирафа; з птахів: струсь, голубий журавель, гриф, голубий голуб. Шкода тільки, шо мандрівники їх безперестану нищать. Так, напр., вони вбивають білого носорога, зазначаючи, що цих звірів є не більше як 20 на всьому світі. Показують на фільмі й тубільців (бечуанців та зулусів), але побуту їхнього немає. В одному тільки кадрі продемонстровано жіночий танок (з барабанами поміж ногами). Жінок купують на корови (від 5 до 15 корів за жінку). Витриваліші щодо танку жінки коштують дорожче.
(Михайло Драй-Хмара, Твори, упорядкування і примітки Сергія Гальченка (Київ: Наукова думка, 2015), с. 610–611)
no subject
Date: 2025-01-25 02:58 pm (UTC)Батько дав синові гарну освіту. Початкову школу Михайло закінчив у Золотоноші, а у 1902 році – вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до знаменитої колегії Павла Ґалагана в Києві, де навчався протягом 1906–1910 років. Цей навчальний заклад відповідав чотирьом старшим класам гімназії, і викладали у ньому найкращі педагоги Києва.
У 1910 році Драй-Хмара став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. У 1913 році його відправили у наукове відрядження за кордон для вивчення фондів бібліотек та архівів Львова, Загреба, Будапешта, Белграда та Бухареста.
У 1915 році – він закінчив навчання в університеті і залишився на кафедрі слов'янознавства для підготовки до професорського звання. Коли у зв'язку з війною Київський університет евакуювали у м. Саратов, Михайла відрядили в Петроградський університет. Саме там розпочалася «українізація» поета, яка спочатку проявилася у зміні прізвища: з Михайла Драй він став Драй-Хмарою – у прізвищі Драй йому вчувалося щось з німецької мови. У м. Петрограді він брав участь в об'єднанні студентів-українців, відвідував лекції з української історії, які читав українською мовою брат Михайла Грушевського – Олександр Грушевський. Своїй дружині – Ніні Петрівні, зізнався, що в російському північному місті він відчув себе українцем, і що ступивши на цей шлях, швидше помре, ніж зійде з нього. Ця обіцянка виявилася фатальною. У травні 1917 року Драй-Хмара повернувся до Києва, щоб взяти активну участь у національному відродженні свого народу.
Коли у 1918 році в Кам'янці-Подільському створювався український університет, 29-річний учений прийняв запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 року – обіймав посаду приват-доцента на кафедрі слов'янської філології. В університеті Михайло Панасович читав слов'янознавство, церковнослов'янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету в 1920 році видала його підручник «Слов'янознавство». Коли у лютому 1921 року університет «перекроїли» на інститут народної освіти, Михайло Панасович залишився там працювати, аж поки не потрапив під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. У 1923 році вчений повернувся до Києва і до 1929 р. викладав українську мову та літературу у столичних вузах, а з 1930 по 1933 рік – працював у Науково-дослідному інституті мовознавства.
У кінці 1928 року в «Літературному ярмарку» М. П. Драй-Хмара опублікував сонет «Лебеді», присвячений друзям-неокласикам: Максиму Рильському, Миколі Зерову, Павлу Филиповичу та Освальду Бургардту (який друкувався під псевдонімом Юрій Клен).
У наші дні Іван Дзюба зазначив: «Сонет Драй-Хмари прозвучав як мужній голос на захист друзів з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу». Цей твір викликав шалену критичну атаку як на автора, так і загалом на всіх поетів-неокласиків. Критика вийшла за рамки літературної полеміки, набрала політичного звучання і звинувачень митців у «поширенні контрреволюційних ідей» та «ворожій діяльності, спрямованої проти диктатури пролетаріату». На поетів-неокласиків посипалися доноси.
21 березня 1933 року Драй-Хмара був вперше заарештований за участь у контрреволюційній організації, що нібито діяла в Кам'янець-Подільському університеті. 11 травня його відпустили через брак доказів, проте позбавили усіх посад та професорського звання, не брали на роботу навіть учителем початкової школи, перестали друкувати. 16 липня 1934 року справу проти нього було поновлено і з того часу Драй-Хмара перебував під підпискою про невиїзд. 5 вересня він знову був заарештований за стандартним звинуваченням – націоналізм і контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив під тортурами ні на себе, ні на товаришів. 28 березня 1936 року поета засудили до 5 років ув'язнення з відбуванням покарання у спецтаборах на Колимі.
У листі до дружини від 2 липня 1936 року він писав: «Улюблені, дорогі, нескінченно улюблені, пишу вам 4 лист з м. Вільного (700 км до Хабаровська). Перед цим надіслав 3 листівки. Постараюся у 2-3 словах сказати про свою справу. Мене звинуватили за ст. 54.II.8 на підставі показань Зерова, Филиповича, Марка Вороного та Сергія Козуба, які зізналися у приналежності до к.-р. терористичної організації. Ці люди, з якими я або не мав нічого спільного (Вороний, Козуб), або перебував у ворожих відносинах Зеров, Филипович), мали нахабство брехати мені в очі, що я: до останніх днів був їхнім однодумцем і належав разом з ними к-р, підпіллю. Ця брехня пояснюється бажанням покращити своє становище, отримати ближчий табір і вигідніше місце у цьому таборі. Брехливих наклепів було недостатньо, щоб віддати мене під суд, а тому справу мою було виділено. Особлива Нарада рішенням від 28.3 ухвалила укласти мене за к.-р.! діяльність у Північно-східних таборах терміном п'ять років. Я думаю, що це Колима. Рішення О.С. мені було оголошено 13 квітня, а 16-го вивезли із Києва. Я всіма способами намагався повідомити вас, щоб отримати щось у дорогу, але мої старання виявилися безплідними, і я поїхав, не попрощавшись з вами, мої дорогі».
Дружину поета разом з малолітньою донькою Оксаною вислали з Києва у місто Белебей Башкирської АРСР. 27 травня 1938 року М. Драй-Хмарі додали ще 10 років ув’язнення за участь в антирадянській організації та в антирадянській пропаганді вже в таборі. Поета часто переводили з одного табору до іншого, йому доводилося працювати лісорубом, у вибої або на промиванні золотої руди, ночувати у наметах на 30-градусному морозі. Більшість посилок та листів, які надсилала йому дружина, губились і не надходили до адресата.
Михайло Драй-Хмара помер 19 січня 1939 року «від ослаблення серцевої діяльності». Так зазначено у довідці з реабілітації, яку отримала родина поета у 1989 році.
А ось так розповів про смерть поета його товариш по табору – репресований перший секретар Удмуртського обкому ВЛКСМ Михайло Добровольський (1907–1951): «Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор – знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга – українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде «три тучи… Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг. З «Емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, – трах, до п'ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…».
Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов'янські мови (адже його спеціалізацією як ученого було слов'янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку і давніх мов: старослов'янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав також новітні європейські мови: румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович у таборах, була англійська. У творчому доробку Драй-Хмари-перекладача твори Адама Міцкевича, Стефана Цвейга, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Данте, Олександра Пушкіна, Теофіла Готье та інших видатних зарубіжних авторів.
Вражає поетичне передбачення поета:
Я вмру,
а те, у що я вірю,
залишиться
і житиме без мене –
напевно житиме!..