![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Михайла Драй-Хмари (1889–1939), українського поета, перекладача, літературознавця, у 1928 р. – професора кафедри українознавства Київського медичного інституту:
17-го й 24-го січня бачив у Домі учених два наукові фільми. На першому демонстрували Індію, на другому – Африку. З першого найкраще запам’ятав слонів (їх ходу, роботу з колодами, купання в річці) та пагоди. Останні такі химерні, як наші стародавні храми, і віє від них тисячелітньою культурою. Озеро священних мавп і ченці-жебраки – яке це все архаїчне, давнє, старозавітне! І воно живе сьогодні поруч з новітнім, майже європейським, містом! А жінки які діяльні! Особливо, коли змагаються на човнах!.. Другий фільм відтворює життя Південної Африки. Разючий контраст: в Індії – багата природа (гори, річки, озера, ліси) й велика оригінальна культура, тут – убога природа (випалений сонцем степ, мілководні річки, маленькі озерця, кущі замісць дерев, мертві гори) й ніякісінької абсолютно культури. Демонстрували, власне, звірі, птахи і т. п. Гарно показано острів пінгвінів (купання їх під час прибою). Полювання на кашалотів вийшло слабеньке. Діямантові копальні дуже скидаються на рубінові в Індії. Два мандрівники-американці їздять спочатку волами, потім верблюдами. Із звірів найцікавіші: лев (з левенятами), гіпопотам, носорог (з маленьким), дикий кабан, газель, леопард, слон (ушастий), гну (покруч коня з коровою), зебра, жирафа; з птахів: струсь, голубий журавель, гриф, голубий голуб. Шкода тільки, шо мандрівники їх безперестану нищать. Так, напр., вони вбивають білого носорога, зазначаючи, що цих звірів є не більше як 20 на всьому світі. Показують на фільмі й тубільців (бечуанців та зулусів), але побуту їхнього немає. В одному тільки кадрі продемонстровано жіночий танок (з барабанами поміж ногами). Жінок купують на корови (від 5 до 15 корів за жінку). Витриваліші щодо танку жінки коштують дорожче.
(Михайло Драй-Хмара, Твори, упорядкування і примітки Сергія Гальченка (Київ: Наукова думка, 2015), с. 610–611)
