assassins_cloak | Entries tagged with кошиць

Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у середині червня 1923 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями в Кордобі (Аргентина):

Співали в театрі «Рівера». Половина хору перестуджена, Театр – як льодник: морозяний вітер по залі, неможливо дихати. Публіки зовсім мало. Співати ніяк не хочеться. Відчувалось, що кожний співак витягає останні сили. У «Сні» сопрани залізли до чорта в зуби. Копачучка співає все тоном нижче, Машір – півтоном нижче, Топушка ще півтоном вище – наче показились, бісові душі! Альти просто з розуму зійшли завдяки Кухарській – малої терції взяти не можуть! Треба було невимовної сили, щоб звести все це безголов’я до ладу, Із жахом думаю, що при таких умовах доведеться працювати дев’ять місяців! Наш «Мурло» почував себе туристом, про справу концертову не дбає. Коли Тучапський говорив з ним сьогодні про мене, він сказав, що Рабінов не давав йому ніяких щодо мене наказів. Все може бути.

(Олександер Кошиць, З піснею через світ. Із щоденника О. Кошиця, Ч. III (Вінніпеґ: Накладом Осередку Української Культури й Освіти, 1974), с. 132)

Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у листопаді 1922 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями у США:

Вчора в Індіянаполісі співали в театрі «Мюрид». Народу було багато і співалось добре. Коли співали «Почаївську», я повинен був сказати Миколаєвій, щоб вона нарешті подала голос, бо помічав, що вже кільки разів вона чогось «утримується». У мене в хорі є її приятель Якубенко, якого я визволив з польського табору і який тепер приятелює з Троїцьким і поводиться неможливо. А Троїцький тепер заграє з хористами, бо бажає бути надалі обраним головою. По моїй увазі Миколаєва закотила істерику і не вийшла співати два відділи. Якубенко почав за кулісами щось репетувати так, що прийшлось його добре вилаяти. Про це я сказав Троїцькому, як голові. Він нічого в дисциплінарному розумінні не зробив, а почав дуже лагідно мене заспокоювати. Бачу в цьому початок того ж самого порядку, який панував раніше (з фаворитами та фаворитками, інтриґами, брехнями...). Це завжди доводить до розвалу. Єдиною порадою в такому стані – це мати окремі контракти. Панування фаворитів та фавориток, яке заводить Троїцький, взаємні суперечки та непорозуміння, як поодинокі, так і групові – все відбивається на роботі. А відповідальним за все це один я! Хоч би той Рабінов приїхав швидше, щоб вирішити ці питання.

Ранком сьогодні ледве не спізнився на потяг: встав 15 хв. до 10-ої, а потяг відходить о 10-ій. Добре, що по американському звичаю потяг спізнився до половини 11-ої, я ще й чаю напився.

Приїхали в Терра-Гот і співали «матіне» в якомусь театрі. Співали паршиво. Альти в одному місці замість мінору заспівали в мажорі... Гидота! Публіки було мало, чогось самі жінки.

(Олександер Кошиць, З піснею через світ. Із щоденника О. Кошиця, Ч. III (Вінніпеґ: Накладом Осередку Української Культури й Освіти, 1974), с. 36)

Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у липні 1923 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями в Буенос-Айресі:

Вчора на концерті мене так протягло, що я ледве не стратив слуху і не втеряв пам’яти. Скільки не прошу, щоб зачиняли вікна – не помагає. Доведеться самому оглядати театр. Вчора одержав листа від брата Федора, пише мені, що вигнали з роботи за те, що він «попович» (!).

Оренштайн пише, що вже видав мої твори, а Кріґ, що Ваня Масиченко поїхав до Харкова за пашпортом. Коли він навіть одержить його, то все одно – справа пропала, бо Рабінов... так і не поїхав з Берліну, як думав, і не може забрати їх із собою. А що вони будуть там робити без грошей, на випадок, як приїдуть у Берлін? Прямо голова кругом іде... На Рабінова нема ніякої надії, бо він починає поводитись доволі погано, мабуть, думає кинути справу з хором. Вчора прислав телеграму з повідомленням, що не хоче платити «комішен» (оплату) за обмін чеків, якими нам платить і якими наділив нас замість грошей, та ще й видав їх на такий банк, якого філій немає в Арґентіні. А він повинен був платити половину долярами, а половину чеками... Знову в суботу й неділю по два концерти. Така справедливість!

(Олександер Кошиць, З піснею через світ. Із щоденника О. Кошиця, Ч. III (Вінніпеґ: Накладом Осередку Української Культури й Освіти, 1974), с. 86)

Ілюстрація: Таким Олександр Кошиць міг побачити Буенос-Айрес у 1923 р. На передньому плані – міська ратуша.

Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у січні 1923 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями в Мексиці:

Монтерей. Приїхали о 12-ій год. Обідали в якомусь готелі, потім автом їздили навкруги міста. Місцевість чудова, а особливо гори з гарними силюетами. Увечорі співали. Публіки було більше ніж місць в театрі. 3yстріли нас, як давніх знайомих. Такої публіки треба шукати. Яке прийняття вони нам зробили, не можна описати, це треба чути й бачити! Особливо по деяких піснях: це не був крик, це був рев, свист (в Америці свист – знак вищого признання) , гупання ногами, махання капелюхами й хустками... а ґальорка насвистує мелодії улюблених пісень. Після «Перхури» увесь театр став на ноги і ревів... Гімн же мексіканський не можна було співати, такий був галас. Такої публіки нам уже не бачити.

S	M	T	W	T	F	S
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31

Плащ убивці

Entries tagged with кошиць

Епізод 528: Олександр Кошиць, 11 червня 1923 року

Епізод 318: Олександр Кошиць, 13 листопада 1922 року

Епізод 201: Олександр Кошиць, 19 липня 1923 року

Епізод 25: Олександр Кошиць, 25 січня 1923 року

Profile

July 2025

Syndicate

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags