![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Мирона Кордуби (1876–1947), українського історика, у січні 1920 р. – викладача Академічної гімназії у Львові, члена Української Національної Ради:
Зійшовся в кав’ярні з Будзиновським, Щуратом, Гарасимчуком і Трушем. В розмові я мав нагоду переконатися, до якого нігілізму національного доходять деякі з наших людей. Труш виставив тезу, що на «закордонній» Україні тільки тому деякі люди признаються до українства, що на примірі Шевченка бачать, як легко можна між українцями стати славним. На його думку, всі українські діячі – то люди хорі і дурні, український рух – се глупа, діточа забавка, і так на нього дивляться серйозніші люди в Росії. Він вважає своїм найбільшим нещастям, що вродився українцем, і тільки тому признається до сеї нації, що поляком стати не хоче, а деінде пристати не може.
(Мирон Кордуба, Щоденник 1918–1925, упорядники Оля Гнатюк, Мирослав Чех (Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2021), с. 308)
