Зі щоденника Франца Ксавера Моцарта (1791–1844), австрійського піаніста і композитора, який наприкінці травня 1819 р. перебував у Варшаві:
Це був найважчий день з усіх, які мені доводилось пережити під час цієї подорожі і всіх попередніх! Безупинно падав дощ, і я прибув сюди промоклий до кісток; проте тут мене очікували нові напасті. Я не міг знайти помешкання і, залишивши Мартіна [служника] (який вже кілька днів вельми слабує на бігунку) біля карети, пішов шукати сам. Через пів години, під щонайсильнішим дощем, мені нарешті вдалося знайти прихисток у Hotel d’Allemagne. Справді смішним у цій історії було те, що я боявся не знайти дороги назад, що, зрештою, легко могло статися у такому великому місті. Одразу ж переодягнувся і запитав про Вюрфеля, який, на жаль, виїхав з Варшави 8 днів тому. Геть приголомшений тим, що не застав єдину знайому мені людину, я пішов шукати п. Крамера, до якого мені дав листи Кодребський. Після довгих-довгих розпитувань, нарешті підійшов до вказаного в адресі будинку – і не знайшов його. Крамера ніхто не знав навіть у будинку. Я дуже обережно спускався темними сходами, але все одно послизнувся і гепнувся, прокотившись на з[адку] з десяток сходинок донизу. Перші години, що їх проводиш у чужому місті, завжди мають у собі щось сумне. Ця юрба людей, цілковито нам чужих, про яких навіть не знаєш, як вони тебе сприймуть, і низка інших застережень, які вже самі по собі дуже пригнічують. Але коли до них долучаються ще й особливі неприємності, то це й справді важко витримати.
Отже, я знову зібрався на силах і пішов до Ельснера, якого теж не було вдома. Поміж тим надійшов час театру, я купив білет і зайшов, оскільки вистава мала починатися о пів на сьому. Однак мене запевнили, що не запізно буде прийти за годину; і так воно й було. Я повернувся, і тут саме почали запалювати лямпи. Театр більший за наш, у люстрі приблизно 70 лямп, завдяки чому зал постає у вигідному світлі. Три [яруси] лож, усі зовні блакитні, середини червоні, не надто привабливі. До того ж вони такі вузькі, що зручно сидіти можуть лише троє осіб; тобто, власне кажучи, вони дещо ширші, ніж у Лемберзі, але розділені шпалерною стіною. Таких з кожного боку по 6, а ззаду є придворна ложа, гарніше прикрашена і вища, через що на 2-му рівні однієї ложі бракує. Щодо решти, то театр білий з золотом, а куртина – лише блакитне драпування, з золотим бордюром, не справила малярові особливих труднощів. Грали спочатку французьку, потім польську п’єси. Я ж витримав тільки одну дію і залишив зал, в якому не було й 20 відвідувачів, повечеряв у ресторації, що сяк-так вдалось мені, обійшовшись у 7 фл. На цьому закінчується історія нинішнього дня, який від початку до кінця не мав нічого втішного. Люблінська пошта прибуде тільки у четвер [2 червня], тож раніше мені нема на що сподіватись.
(Моцарт-син. Життя Франца Ксавера у подорожньому щоденнику і листах, переклад з німецької Христини Назаркевич, Ольги Сидор, упорядниця Оксана Линів (Львів: Видавництво Старого Лева, 2023), с. 144–145)
Ілюстрація: Замкова площа у Варшаві, 1820 р.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
