assassins_cloak | Entries tagged with кістяківський о.

Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1880 р. – професора Київського університету:

Вчора відвідав мене Іващенко, всупереч моєму переконанню, що він поїхав. Я з ним останнім часом зблизився. Він цілковито моральна особистість з міцним характером і здоровим глуздом. Під впливом прихильності до нього я відкрився йому, що веду свої мемуари, що вони занадто індивідуального, занадто пекучого характеру, а тому я вирішив, щоб їх оприлюднили через вісімдесят років після моєї смерті. Сказав йому, щоб він пам’ятав, що у мене є ця коштовність: коли я помру, а він залишиться серед живих, щоб він сприяв збереженню мого другого я, коли перше зникне назавжди. Він підняв питання про необхідність їх десь зберігати, через острах поліцейського шпигунства і з інших міркувань. Я погодився з ним. Але вказав на те, що не знаю, де. Він запропонував Держ. банк. Я сказав, що не бажаю привертати до себе увагу.

Справді: що було б, якби цей щоденник захопила поліція. Вона би випотрошила заживо мої нутрощі. Вона би наробила скандалу. Вона би в гріб мене загвоздила. Вона би знищила це єдине моє надбання, яке з кожним місяцем, з кожним роком набуває більшого й більшого для мене значення. Думка про необхідність десь зберігати навіть для охоронення від пожежі і з інших спонукань мене не полишає.

Але ж не можу зберігати в якійсь громадській установі – це означало би привернути до себе і до моїх мемуарів увагу. А я цього далебі не бажаю.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 2, 1880–1885 (Київ: Наукова думка, 1995), с. 39. Переклад з російської)

Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1876 р. – професора Київського університету:

Приходив Єречнєв. Стверджував, що звели на нього обмову. На нього сердиті за те, що він займається своєю справою і буває іноді у проф. За це його вважають підлизою. Він гроші давав на відсотки з 8% річних. Отримував допомогу з попечит[ельства] тому, що він має капіталу руб. 700. Мене вразило, що, як видається, анафема, яку виголосили над ним його товариші, не справила на нього гнітючого враження. Він сказав: у результаті ця історія принесла йому те, що він 5 днів був відірваний від роботи. Я спитав його: «І тільки?». Цей юнак став викликати відразу у всіх своїх товаришів, його навіть мають за шпигуна. Відраза всезагальна. Невже це помилка? Я попереджав деяких його товаришів, щоб вони були обережні. Хіба далеко до звинувачення через якесь упередження. Хоча, з іншого боку, це звинувачення взагалі не в’яжеться з тим, що цей юнак колись мені просторікував. З пів року тому він прийшов до мене і застав мене за Шекспіром. Заговорили ми про літературу. Між іншим, він сказав мені, що у нього Шіллер – настільна книга: справді, він виховувався в Ризі і знає німецьку мову. Тоді я був радий, що зустрів юнака, який читає Шіллера і тримає його у вигляді настільної книги, а не перебивається тільки анісімовською літературою. Тепер же, якщо правда те, що йому приписують, виходить, що це юний Тартюф. Взагалі нерідко молоді люди піднімаються на брехню перед нашим братом, щоби вловити його прихильність.

Сьогодні ж був у мене Казимир, вільний слухач, який має намір тримати іспит на кандидата. Колись я роздав студентам програму для збору звичаїв і народних поглядів щодо кримінальн. права. Тепер він мені став оповідати про різні звичаї і став явно брехати. Виявилося, що за кримінальним правом він не знає жодного звичаю. Його ж розповідь про те, що в Бессарабії молодих возять у ліс і там залишають ночувати, явно брехливий. І все це для того, щоби себе показати перед професором. Казимир нагадав мені мого товариша – Компанцова. Прийшли ми колись з ним до покійного Іванішева, щоб він підписав листа. Іванішев і каже йому:

– А ви написали прекрасний твір, проф. Пілянкевич дуже хвалить. Якими джерелами ви керувалися?

– Грецькими.

– Хвала вам, якщо ви грецьку мову знаєте.

Вочевидь, професор сприйняв за щиру правду знання грецької мови Комп[анцова]. А цей юнак не лише не знав грецької, але й жодної іноземної мови, та й узагалі був не надто грамотний. Твір про законодавство Лікурга він уклав за статтею Лєонтьєва у «Пропілеях», яку було написано за Гротом.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 1, 1874–1879 (Київ: Наукова думка, 1994), с. 183–184. Переклад з російської)

Ілюстрація: вулиця Володимирська і будівля Київського університету, 1880-ті рр.

Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1883 р. – професора Київського університету:

Оприлюднено церемоніал коронації: наближається. Все готово і готується. Загальне переконання, що коронація відбудеться 15-го. Засуджені до повішення поки що не повішені. Ймовірно, вчинять полегкість з нагоди коронації. Коронація, втім, великих милостей не принесе. Дадуть невелику поблажку злочинцям, винним у загальних злочинах. Політичні залишаться в попередньому становищі. Днями, кажуть, вийшло розпорядження про заслання в адміністративному порядку багатьох, кого захопив Стрєльніков. За всією видимістю, до коронації й перед коронацією поки церемоняться: а потім підуть далі шляхом реакції. Розгляд і затвердження університетського статуту і мита на закордонні паспорти відклали тільки для того, щоби не дратувати уми перед коронацією. Отже, після коронації соромитися не будуть. Я чекаю запеклості реакції: будуть більше і більше затягувати в мертву петлю.

Галаган, який засідає в Державній раді, приїжджав на Паску до Києва. Він повідомив Ничипоренку, директору колегії, проект універ. статуту на один-два дні. Ничипоренко запросив мене, Антоновича, Хржонщевського та інших для того, щоби спільно познайомитися з цим витвором. Університетський теперішній устрій буде перевернуто догори дном. Безоглядне посилення влади попечителя і міністра. Викладання поставлять під контроль міністерства. Суміш французького з нижньогородським. Є, втім, і хороші нововведення. До них належать: знищення балотувань на п’ятиліття і збільшення пансіону: за 25 років – 2400 руб., за 30 р. – 3000 руб. Після 30 років – перехід на пансіон у будь-якому випадку. Врешті-решт, статут буде одне, а життя – інше.

Через хворобу Саші призначені у нас на суботу 30 квіт. [12 травня за новим стилем] збори громади відкладено. Вийшла «Рада» – малоросійський збірник, виданий Старицьким. Книга достойна похвали. Вийшов «Кобзар» і отриманий у Києві: друкувався в Петербурзі. Надруковано 6100 прим.: 4500 прим. по 1 руб. 25 коп., 1500 прим. по 3 руб. і 100 прим. по 10 руб. – розкішне видання. Все видання купив Ільницький. Малоросійська література росте, шириться. З’являються нові діячі. Утворилося малоруське драматичне товариство: робота кипить.

У суботу був у мене Михальчук, Старицький і Лисенко: прийшли в переконанні знайти збори. Бесіда про українофільську програму. Я доводив необхідність полишити радикалізм і звернутися до створення національної партії. Драгоманов стояв на тому, що українофільство має бути радикальним. Я стверджую, що українофільство має бути перш за все і паче за все національною ідеєю. Слід працювати над тим, щоб утворити українофілів, тобто націоналістів. Слід створити дух українського прозелітизму. Слід прагнути до того, щоб українська ідея проймала всю сутність українофіла, щоб кожен українофіл був радикалом, що стосується одухотворення і розробки українофільської, чи національної ідеї. Потому українофіл може бути і попом, і землевласником, і купцем, і суддею, і чиновником, і поліцейським, і публіцистом, і соціалістом, і радикалом, і консерватором, і лібералом, і легітимістом, і буржуа.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 2, 1880–1885 (Київ: Наукова думка, 1995), с. 415–416. Переклад з російської)

Ілюстрація: члени київської «Старої громади», 1873 р.

Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1874 р. – професора Київського університету:

Був Павлович, канд. нашого у[ніверсите]ту, кол. слід[чий], нині мир[овий] суддя. Розповів випадок зі своєї слідч. практики. Випадок образи величності. Тисяцький збирав чинш у містечку. Причепився до одного єврея про сплату. Єврей на вказівку тисяцьк., що чинш все одно що царська подать, вказуючи на дітородний, сказав, що це цареві, а вказуючи на задню частину, сказав, що це панові. Через два місяці справник порушив справу. Дізнання передали П[авлови]чу. На допиті двоє зі селян, які свідчили на дізнання проти єврея, дали свідчення, чи то позитивне, чи то негативне, а двоє інших, які теж свідчили проти єврея на дізнанні, стали свідчити, що вони нічого не бачили і не чули. Свідчення це дано під присягою. П-ч узявся за селян і протягом годин 12-ти привів їх до свідчення, що так свідчити їх упросив єврей. Змусивши так засвідчити, він узяв їх, як клятвопорушників, під варту. Справу відіслали у 3-є відділення. На зауваження моє про те, що єврей і думати не гадав ображати государя, що він навіть перед нижчою владою падає у прах, П-ч зауважив, що коли він прочитав статтю закону, яка загрожує каторжними роботами за подібні слова, то єврей упав непритомним, змушені були відливати його водою. Через кілька місяців після відправлення справи надійшла резолюція, за якою єврея зачинили у в'язниці на 4 міс., а селян піддали церковному покаянню. Добре, якщо слідчі показали таке завзяття в розкритті дійсної події. Але якщо вони, бажаючи вислужитися, створили самі, зі слів тисяцького, такий злочин і різними погрозами примусили до таких свідчень, які отримати хотілось?

П-ч говорив: теорія у практиці марна річ. Тут гуманізмом нічого не поробиш. От якщо накричиш, покажеш себе грізним, справа піде як по маслу. Він же повідомив, що в Гайсинському повіті і взагалі в Подільській губ. якщо влада, що близько стоїть до народу, хоче, щоби папір швидко виконали, то мусить прикласти до конверта борідку пера; жодні написи: «Екстрене», «Вкрай потрібне» так не допомагають, як ця борідка.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 1, 1874–1879 (Київ: Наукова думка, 1994), с. 27. Переклад з російської)