assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1876 р. – професора Київського університету:

Приходив Єречнєв. Стверджував, що звели на нього обмову. На нього сердиті за те, що він займається своєю справою і буває іноді у проф. За це його вважають підлизою. Він гроші давав на відсотки з 8% річних. Отримував допомогу з попечит[ельства] тому, що він має капіталу руб. 700. Мене вразило, що, як видається, анафема, яку виголосили над ним його товариші, не справила на нього гнітючого враження. Він сказав: у результаті ця історія принесла йому те, що він 5 днів був відірваний від роботи. Я спитав його: «І тільки?». Цей юнак став викликати відразу у всіх своїх товаришів, його навіть мають за шпигуна. Відраза всезагальна. Невже це помилка? Я попереджав деяких його товаришів, щоб вони були обережні. Хіба далеко до звинувачення через якесь упередження. Хоча, з іншого боку, це звинувачення взагалі не в’яжеться з тим, що цей юнак колись мені просторікував. З пів року тому він прийшов до мене і застав мене за Шекспіром. Заговорили ми про літературу. Між іншим, він сказав мені, що у нього Шіллер – настільна книга: справді, він виховувався в Ризі і знає німецьку мову. Тоді я був радий, що зустрів юнака, який читає Шіллера і тримає його у вигляді настільної книги, а не перебивається тільки анісімовською літературою. Тепер же, якщо правда те, що йому приписують, виходить, що це юний Тартюф. Взагалі нерідко молоді люди піднімаються на брехню перед нашим братом, щоби вловити його прихильність.

Сьогодні ж був у мене Казимир, вільний слухач, який має намір тримати іспит на кандидата. Колись я роздав студентам програму для збору звичаїв і народних поглядів щодо кримінальн. права. Тепер він мені став оповідати про різні звичаї і став явно брехати. Виявилося, що за кримінальним правом він не знає жодного звичаю. Його ж розповідь про те, що в Бессарабії молодих возять у ліс і там залишають ночувати, явно брехливий. І все це для того, щоби себе показати перед професором. Казимир нагадав мені мого товариша – Компанцова. Прийшли ми колись з ним до покійного Іванішева, щоб він підписав листа. Іванішев і каже йому:

– А ви написали прекрасний твір, проф. Пілянкевич дуже хвалить. Якими джерелами ви керувалися?

– Грецькими.

– Хвала вам, якщо ви грецьку мову знаєте.

Вочевидь, професор сприйняв за щиру правду знання грецької мови Комп[анцова]. А цей юнак не лише не знав грецької, але й жодної іноземної мови, та й узагалі був не надто грамотний. Твір про законодавство Лікурга він уклав за статтею Лєонтьєва у «Пропілеях», яку було написано за Гротом.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 1, 1874–1879 (Київ: Наукова думка, 1994), с. 183–184. Переклад з російської)

Ілюстрація: вулиця Володимирська і будівля Київського університету, 1880-ті рр.


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Марії Башкирцевої (1858–1884), української художниці й письменниці, яка мешкала у Франції:
 
Діну зачісує перукар; мене теж: але ця дурна тварина зачісує мене щонайпотворнішим чином. За десять хвилин я все переробляю, і ми відправляємось у Ватикан. Я ніколи не бачила нічого, що можна було би порівняти зі сходами та кімнатами, через які ми проходимо. Як у святого Петра, я вважаю все бездоганним. Слуга, одягнутий у червоне дамá, проводить нас через довгу галерею, прикрашену чудесним живописом, з бронзовими медальйонами і камеями на стінах. Направо й наліво доволі жорсткі стільці, а в глибині бюст Пія IX, біля підніжжя якого стоїть прекрасне золочене крісло, оббите червоним оксамитом. Призначений час був за чверть дванадцята, але лише о першій портьєра відсмикується, і, слідуючи за кількома охоронцями, офіцерами у формі та оточений кількома кардиналами, з’являється святий отець, одягнутий у біле, в червоній мантії, спираючись на посох із навершником зі слонової кістки.
 
Я добре знала його за портретами, але насправді він набагато старший, тож його нижня губа висить, як у старого собаки.
Всі стали на коліна. Папа підійшов насамперед до нас і запитав, хто ми; один із кардиналів читав і доповідав йому імена допущених до аудієнції.
 
– Росіяни? Значить, з Петербурга?
 
– Ні, святий отче, – сказала мама, – з Малоросії.
 
– Це ваші панни? – запитав він.
 
– Так, святий отче.
 
Ми стояли справа, ті, хто був з лівого боку, стояли на колінах.
 
– Встаньте, встаньте, – сказав святий отець. Діна хотіла встати.
 
– Ні, – сказав він, – це стосується тих, хто зліва, ви можете залишитися.
 
І він поклав руку їй на голову так, що нагнув її дуже низько. Потім він дав нам поцілувати свою руку і пройшов до інших, до кожного звертаючись кількома словами. Коли він пройшов наліво, ми повинні були у свою чергу піднятися. Потім він став усередині, і тоді знову всі повинні були стати на коліна, і він сказав нам маленьку промову дуже кепською французькою мовою, порівнюючи прохання про індульгенції з нагоди наближення ювілею, з розкаянням, яке настає в момент смерті, і кажучи, що потрібно здобувати Царство Небесне поступово, кожного дня роблячи що-небудь приємне Богові.
 
– Слід поступово набувати собі батьківщину, – сказав він, – але батьківщина ця – не Лондон, не Петербург, не Париж, а Царство Небесне! – Не потрібно відкладати до останнього дня свого життя, слід думати про це щодня, і не чинити, як при другому пришесті. Non e vero? [Чи не так?] – Додав він італійською, обертаючись до одного зі свого почту, – anché il cardinale… (ім’я вислизнуло від мене) lo sà [Навіть кардинал... знає це].
 
Кардинал засміявся, так само і всі інші: це мусило мати для них особливий смисл, і святий отець пішов, посміхаючись і дуже задоволений, після того, як дав своє благословення людям, чоткам, образкам і т. п. У мене були чотки, які я, негайно після приходу додому, зачинила у скриньці для мила.
 
Поки цей старий роздавав благословення і говорив, я молила Бога зробити так, щоби благословення папи було для мене істинним благословенням і позбавило мене всіх моїх бід.
 
Було кілька кардиналів, які дивилися на мене так, як бувало, при виході з театру в Ніцці.

(
Мария Башкирцева, Дневник (Москва: Рипол Классик, 2017), loc. 42 of 391, Adobe Acrobat Reader. Переклад з російської)


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 2425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 24th, 2025 07:11 pm
Powered by Dreamwidth Studios