Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1883 р. – професора Київського університету:
Оприлюднено церемоніал коронації: наближається. Все готово і готується. Загальне переконання, що коронація відбудеться 15-го. Засуджені до повішення поки що не повішені. Ймовірно, вчинять полегкість з нагоди коронації. Коронація, втім, великих милостей не принесе. Дадуть невелику поблажку злочинцям, винним у загальних злочинах. Політичні залишаться в попередньому становищі. Днями, кажуть, вийшло розпорядження про заслання в адміністративному порядку багатьох, кого захопив Стрєльніков. За всією видимістю, до коронації й перед коронацією поки церемоняться: а потім підуть далі шляхом реакції. Розгляд і затвердження університетського статуту і мита на закордонні паспорти відклали тільки для того, щоби не дратувати уми перед коронацією. Отже, після коронації соромитися не будуть. Я чекаю запеклості реакції: будуть більше і більше затягувати в мертву петлю.
Галаган, який засідає в Державній раді, приїжджав на Паску до Києва. Він повідомив Ничипоренку, директору колегії, проект універ. статуту на один-два дні. Ничипоренко запросив мене, Антоновича, Хржонщевського та інших для того, щоби спільно познайомитися з цим витвором. Університетський теперішній устрій буде перевернуто догори дном. Безоглядне посилення влади попечителя і міністра. Викладання поставлять під контроль міністерства. Суміш французького з нижньогородським. Є, втім, і хороші нововведення. До них належать: знищення балотувань на п’ятиліття і збільшення пансіону: за 25 років – 2400 руб., за 30 р. – 3000 руб. Після 30 років – перехід на пансіон у будь-якому випадку. Врешті-решт, статут буде одне, а життя – інше.
Через хворобу Саші призначені у нас на суботу 30 квіт. [12 травня за новим стилем] збори громади відкладено. Вийшла «Рада» – малоросійський збірник, виданий Старицьким. Книга достойна похвали. Вийшов «Кобзар» і отриманий у Києві: друкувався в Петербурзі. Надруковано 6100 прим.: 4500 прим. по 1 руб. 25 коп., 1500 прим. по 3 руб. і 100 прим. по 10 руб. – розкішне видання. Все видання купив Ільницький. Малоросійська література росте, шириться. З’являються нові діячі. Утворилося малоруське драматичне товариство: робота кипить.
У суботу був у мене Михальчук, Старицький і Лисенко: прийшли в переконанні знайти збори. Бесіда про українофільську програму. Я доводив необхідність полишити радикалізм і звернутися до створення національної партії. Драгоманов стояв на тому, що українофільство має бути радикальним. Я стверджую, що українофільство має бути перш за все і паче за все національною ідеєю. Слід працювати над тим, щоб утворити українофілів, тобто націоналістів. Слід створити дух українського прозелітизму. Слід прагнути до того, щоб українська ідея проймала всю сутність українофіла, щоб кожен українофіл був радикалом, що стосується одухотворення і розробки українофільської, чи національної ідеї. Потому українофіл може бути і попом, і землевласником, і купцем, і суддею, і чиновником, і поліцейським, і публіцистом, і соціалістом, і радикалом, і консерватором, і лібералом, і легітимістом, і буржуа.
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 2, 1880–1885 (Київ: Наукова думка, 1995), с. 415–416. Переклад з російської)
Ілюстрація: члени київської «Старої громади», 1873 р.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
