Епізод 258: Олександр Кістяківський, 14 вересня 1876 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олександра Кістяківського (1833–1885), українського правознавця і громадського діяча, у 1876 р. – професора Київського університету:

Приходив Єречнєв. Стверджував, що звели на нього обмову. На нього сердиті за те, що він займається своєю справою і буває іноді у проф. За це його вважають підлизою. Він гроші давав на відсотки з 8% річних. Отримував допомогу з попечит[ельства] тому, що він має капіталу руб. 700. Мене вразило, що, як видається, анафема, яку виголосили над ним його товариші, не справила на нього гнітючого враження. Він сказав: у результаті ця історія принесла йому те, що він 5 днів був відірваний від роботи. Я спитав його: «І тільки?». Цей юнак став викликати відразу у всіх своїх товаришів, його навіть мають за шпигуна. Відраза всезагальна. Невже це помилка? Я попереджав деяких його товаришів, щоб вони були обережні. Хіба далеко до звинувачення через якесь упередження. Хоча, з іншого боку, це звинувачення взагалі не в’яжеться з тим, що цей юнак колись мені просторікував. З пів року тому він прийшов до мене і застав мене за Шекспіром. Заговорили ми про літературу. Між іншим, він сказав мені, що у нього Шіллер – настільна книга: справді, він виховувався в Ризі і знає німецьку мову. Тоді я був радий, що зустрів юнака, який читає Шіллера і тримає його у вигляді настільної книги, а не перебивається тільки анісімовською літературою. Тепер же, якщо правда те, що йому приписують, виходить, що це юний Тартюф. Взагалі нерідко молоді люди піднімаються на брехню перед нашим братом, щоби вловити його прихильність.

Сьогодні ж був у мене Казимир, вільний слухач, який має намір тримати іспит на кандидата. Колись я роздав студентам програму для збору звичаїв і народних поглядів щодо кримінальн. права. Тепер він мені став оповідати про різні звичаї і став явно брехати. Виявилося, що за кримінальним правом він не знає жодного звичаю. Його ж розповідь про те, що в Бессарабії молодих возять у ліс і там залишають ночувати, явно брехливий. І все це для того, щоби себе показати перед професором. Казимир нагадав мені мого товариша – Компанцова. Прийшли ми колись з ним до покійного Іванішева, щоб він підписав листа. Іванішев і каже йому:

– А ви написали прекрасний твір, проф. Пілянкевич дуже хвалить. Якими джерелами ви керувалися?

– Грецькими.

– Хвала вам, якщо ви грецьку мову знаєте.

Вочевидь, професор сприйняв за щиру правду знання грецької мови Комп[анцова]. А цей юнак не лише не знав грецької, але й жодної іноземної мови, та й узагалі був не надто грамотний. Твір про законодавство Лікурга він уклав за статтею Лєонтьєва у «Пропілеях», яку було написано за Гротом.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Олександр Кістяківський, Щоденник (1874–1885), Т. 1, 1874–1879 (Київ: Наукова думка, 1994), с. 183–184. Переклад з російської)

Ілюстрація: вулиця Володимирська і будівля Київського університету, 1880-ті рр.