![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Олеся Гончара (1918–1995), українського письменника:
Зближується все, з плавень сарматських, з Новомосковських напливає собор. Ломівка стала Зачіплянка, все, змістившись в просторі, зблизилось, зажило вже у новій поетичній географії, в нових взаємозв’язках, і почуваєш, як із цих зближень, реальностей, із твоїх уявлень, фантазій і візій виростає щось єдине, народжується ота моцартівська гармонія мистецтва... Буде «Собор»!
Після «Альп» жодна книга не писалася так «запойно», як «Собор». Мені помагає вища сила. Назову її по-давньому: Бог.
І дякую їй.
Треба повернутись (бодай частиною фільмів) до німого кіно. Воно мало величезні переваги. Воно допомогло б нам відродити, оновити це мистецтво на іншому, вищому, рівні.
Є, виявляється, справжні історики на Україні. Один із них – Брайчевський...
(Олесь Гончар, Щоденники, Т. 1, 1943–1967, упорядкування Валентини Гончар (Київ: Веселка, 2008), с. 411)
Ілюстрація: Олесь Гончар на металургійному заводі в Кам’янському (тодішній Дніпродзержинськ) під час збору матеріалу для роману «Собор», літо 1967 р.
