assassins_cloak | Entries tagged with 1967

Зі щоденника Семена Ковальчука (1942–1981), українського поета і журналіста, у 1967 р. – студента історико-філологічного факультету Дніпропетровського університету:

«Мемуари пишеш? Здрастуй!» – увійшов Альфредо з притаманною лише йому посмішкою.

«Пишу», – поквапився я, хоч до «мемуарів» тут дуже далеко. Навіть до щоденника серйозного...

Святки минають. Згадати не буде чого. Просидів обидва дні в кімнаті: читав і загоряв на вікні. Нікуди не їжджу, нікуди не ходжу, тому й ніяких свіжих вражень нема.

Учора заїжджали з Романушком до Гаврила Прокопенка. Той поспішав на урочистий вечір. То й ми не стали йому на заваді.

Давненько не був у багатотиражці. Пообіцяв Дмитру Харитоновичу [Бараннику] написати нарис про пенсіонерів. Так оце і бігаю до них.

Поруч сидить дівчина з мехмату і пише листа своїй подружці рос. мовою, в село...

Де ти, моя мово? Глухнеш... Німієш... І ми мовчимо, бо не можна кричати вночі, щоб не розбудити сусідів.

(Семен Ковальчук, Віддайте мені мене...: поезії, проза, листи, щоденники, спогади, переднє слово і упорядкування Таїси Ковальчук (Дніпро: Ліра, 2019), с. 434–435)

Зі щоденника Олеся Гончара (1918–1995), українського письменника:

Зближується все, з плавень сарматських, з Новомосковських напливає собор. Ломівка стала Зачіплянка, все, змістившись в просторі, зблизилось, зажило вже у новій поетичній географії, в нових взаємозв’язках, і почуваєш, як із цих зближень, реальностей, із твоїх уявлень, фантазій і візій виростає щось єдине, народжується ота моцартівська гармонія мистецтва... Буде «Собор»!

Після «Альп» жодна книга не писалася так «запойно», як «Собор». Мені помагає вища сила. Назову її по-давньому: Бог.

І дякую їй.

Треба повернутись (бодай частиною фільмів) до німого кіно. Воно мало величезні переваги. Воно допомогло б нам відродити, оновити це мистецтво на іншому, вищому, рівні.

Є, виявляється, справжні історики на Україні. Один із них – Брайчевський...

(Олесь Гончар, Щоденники, Т. 1, 1943–1967, упорядкування Валентини Гончар (Київ: Веселка, 2008), с. 411)

Ілюстрація: Олесь Гончар на металургійному заводі в Кам’янському (тодішній Дніпродзержинськ) під час збору матеріалу для роману «Собор», літо 1967 р.

Зі щоденника Леоніда (Леся) Танюка (1938–2016), українського театрального режисера, громадського і політичного діяча, у 1967 р. – мешканця Москви:

З найгучніших «українських» подій – концерт Тарапуньки і Штепселя. Текст Віккерса і Канєвського. Ми, звісно, не ходили, але я читав рецензію Льва Мирова про «сатиральную машину».

Не Курбаса, не Тичину, не Вернадського славитиме Москва. «Старшому братові» подавай пародію на недоумкуватого хохла, який знає своє місце й на якісь висоти не зазіхає. Тимошенко сам по собі чудовий актор. Однак сміх є різний.

Цей – сміх над Україною, яку авторитетно повчає нікчемний Штепсель. Їхня популярність феноменальна, бо малорос і москаль хочуть мати Україну саме такою…

(Лесь Танюк, Твори. Щоденники без купюр, Т. 17, 1967 р. (липень-вересень), упорядкування Неллі Корнієнко, Оксани Танюк (Київ: Альтерпрес, 2011), с. 630)

Ілюстрація: Тарапунька і Штепсель, шарж Анатолія Арутюнянца.

Зі щоденника Осипа Зінкевича (1925–2017), українського видавця, літературознавця, хіміка, у 1967 р. – мешканця Балтімора (США), директора видавництва «Смолоскип» та редактора однойменного журналу:

Збираю газети з України, цікавлюся рухом шістдесятників. Призбирав багато матеріалів, посортував і вирішив написати книжку про ті події. Писав кілька місяців ще минулого року. Перечитав рукопис і подумав: «Чи не зашкодить моя писанина тим в Україні?». Що робити, видавати книгу чи ні? Порадили мені звернутися до професора Григорія Костюка, одного з найбільших авторитетів у цій справі. Подзвонив, домовився, поїхав до нього і завіз йому рукопис. Розмовляли досить довго. Йому важко було зрозуміти, як це так, що я, за професією хімік, цікавлюся подіями в Україні. Пояснював, що хімія мене не цікавила і не цікавить, попав у хімію лише тому, що міг отримати стипендію на технічний фах. Залишив йому рукопис. А пізніше знову поїхав, знову мали довгу розмову. Він висловився за тим, щоб книжку видавати. Мав кілька зауважень до тексту. У книжці цитати лише з офіційних радянських публікацій, я нікому не приписую ані самостійництво, ані націоналізм. Ми обговорили справу назви книжки. Я запропонував, щоб книжку назвати «З ґенерації новаторів: Світличний і Дзюба». Він запропонував додати підзаголовок «У джерел модерної української критики». З таким заголовком і підзаголовком книжка видана, і сьогодні її привезли з Чикаґо, де надрукували цілий тираж.

(Осип Зінкевич, Щоденник. 1948–1949, 1967–1968, 1971–1976 (Київ: Смолоскип, 2016), с. 79–80)

S	M	T	W	T	F	S
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31

Плащ убивці

Entries tagged with 1967

Епізод 495: Семен Ковальчук, 9 травня 1967 року

Епізод 402: Олесь Гончар, 5 лютого 1967 року

Епізод 264: Лесь Танюк, 20 вересня 1967 року

Епізод 48: Осип Зінкевич, 17 лютого 1967 року

Profile

July 2025

Syndicate

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags