![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Джорджа Орвелла (1903–1950), англійського письменника і журналіста, який на початку 1936 р. в ході підготовки книги «Дорогою до Віґан-Пірсу» здійснив мандрівку Йоркширом і Ланкаширом:
Газетні агенти [сусіди автора в орендованому помешканні у Віґані] досить жалюгідні. Робота, звичайно, важка. Я уявляю собі так, що «Джон Булль» наймає людей, які б’ються скільки снаги стане, сяк-так крутяться деякий час, потім звільняє їх, бере нових і т. д. Гадаю, вони заробляють на тиждень 2–3 фунти. Обидва сімейні, один з них – дідусь. Їм так сутужно з грішми, що вони не можуть сплачувати за пансіон, платять скількись там за кімнату; у них буфетик у кухні, дістають звідти хліб, пакетики маргарину та ін. і соромливо самі собі готують. На день їм призначають обійти певну кількість будинків, вони стукають у кожні двері й оформляють замовлення. Зараз провертають якусь аферу від «Джона Булля»: ти отримуєш «безплатно» чайний сервіз, якщо пошлеш талони на два шилінги й двадцять чотири купони. Попоївши, сідають заповнювати бланки на завтра; старший урешті засинає в кріслі з голосним хропінням.
Але дивуюся їхньому знанню умов життя робітничого класу. Можуть усе розповісти про житлові умови, комірне, про ставки, стан торгівлі та ін. в кожному місті Північної Англії.
(Джордж Орвелл, Щоденник, Кн. 1, переклав з англійської Володимир Верховень (Харків: Фоліо, 2023), с. 38–39)
