assassins_cloak | Entries tagged with чендей

Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1973 р. – мешканця Ужгорода:

– А ти знаєш, я тепер слухаю регулярно богослужіння з Ватикану!

Так цікаво!.. Правда, слухаю тих, що по-старому... Галичан, що говорять: «Господу помолімсьи», не слухаю...

– А раніше ти слухав?..

– Раніше я не слухав!..

Я дивився на нього. Високий, тонкий і жовтий-жовтий, поморщений і худий-худий...

Колись він був на верхах... Піднявшись з низів... Пам’ятаю його одну розмову зі мною тоді, коли небагато залишалося йому до пенсії. Сказав:

– А знаєш, як не хочу іти на пенсію!..

– Чого? – дивувався я, думаючи, що в пенсії він може відпочити.

– Підеш на пенсію, і вже нічого не бачиш перед собою, окрім чотирьох дощок і ями.

Сказано було страшно. Та чому так, усього так було сказано?.. От це «чому» і є загадкою, що її треба розгадати...

Отримала його дружина од брата з Америки «Москвича». «Москвич» для родини – добре діло. Скорочено відстані від місць відпочинку в природі, від рідних і друзів... Тай взагалі, живемо у вік техніки, розвитку транспорту і його засобів. Якщо в 30-их роках веломашина в родині, сьогодні – уже машина! (Певно, навіть в Дубовім в 30-их роках було не більше веломашин, як нині легкових!) Добре, звичайно, коли родина може купити собі машину з трудових заощаджень, гірше, коли тішиться їй як «дарунку» від рідних з-за океану; гидко а страшно, коли купує її з грошей, що нажиті нечесно...

Та коли моєму знайомому, що любить слухати богослужіння з Ватикану, докорили в міськкомі партії за «дарунок» у вигляді «Москвича», він не знайшов нічого мудрішого і кращого, ніж огризнутися:

– Створіть мені такі умови, щоб я міг послати машину в Америку...

Ця «аполітична» відповідь накликала на нього злобу, і він ледь-ледь не опинився поза партією. Йому затримали видачу партбілета при обміні, який зараз скрізь проходить...

Та справа налагодилася... Певно, прилюдно засудив себе і визнав репліку відносно «умов» аполітичною й ідейно незрілою. Партбілет йому видали, і тепер він може уже спокійно доживати свій вік... До пенсії, яка сягає 120 крб. в місяць, ще посів посаду коменданта якогось гуртожитку комунальників і отримує 100 крб. зарплати. Значить, його місячний бюджет складає чистих понад 200 крб. Ну що ж? Для двох ротів вистачає... Було б тільки здоров’я, був би тільки довгий вік життя...

(Щоденники Івана Чендея, Кн. I, 1953–1973, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 572–573)

Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1963 р. – мешканця Ужгорода:

Ой і зима ж бо! Такої в Ужгороді не пам’ятаю! 20–21 градусів холоду щоночі, вдень же – 15–5 гр. холодів... Холодна, зате красна!

***

До художнього салону зайшов секретар обкому Пінчук.

– Як життя? – спитав Ерделі, подавши йому руку.

– Ви мене питаєте, як я живу? Коли хочете знати, я вам скажу. Уявіть собі: сьогодні ранком я малюю. Скочив на вікно з двора мій пес і каже:

– Сервус, Бейла-бачі.

– Як ти мені смієш казати «сервус»? – питаю я пса.

– А так. Ти рано встав, і я рано встав. Ти малюєш, я гавкаю. І ти нічого не їв, і я нічого не їв!

Пінчук дав розпорядження, і відразу купили від Ерделі картину.

***

Йшла розмова про космополітизм. На зборах критикували й Ерделі (збори в облвиконкомі).

Прийшов додому Ерделі і каже Магді:

– Я космополіт. Чуєш, я космополіт. Ти не знаєш, що то значить?

– Йо, Бейла-бачі! Казали вам, що не треба малювати того Козьму Політа!

(Щоденники Івана Чендея, Кн. I, 1953–1973, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 451)

Ілюстрація: Адальберт Ерделі з дружиною Магдалиною.

Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1979 р. – мешканця Ужгорода:

Сьогодні розпочинаються вступні екзамени до вищих учбових закладів.

Сьогодні розпочинається велике змагання не тільки молоді, але і їхніх батьків за шляхи до професій...

Василь Югас. Його один син поступив у спортивну школу до Львова, другий – поступати поїхав в університет «на професію».

– Ци хвилюєтеся, Василю, поступаючи сина? – спитав я Василя.

– Мало хвилююся... Та не дуже... Я його не посилав до університету... Що таке географія?.. Вчителем він що заробить? Якісь сто рублів, а скільки треба мучитися!.. От молодший – інше... Закінчить технікум, буде майстром, щось собі заробить... Я і старшому казав, аби ішов вчитися на пожежника до Львова. Там у мене є дядя, він би поміг. Кінчив би хлопець училище лейтенантом, призначили б на роботу і мався би непогано. Прийшов до колгоспу на провірку, побачив, що пожежний щиток не в порядку, а тут йому ящик огірків, помідорів раз-два... І маєш, уже купляти не треба... А так, що з тої географії... Не поступить, казав, що піде на механічний робити, а потім десь у вечірній поступить...

***

Мала Марійка мене тероризує не перший день, щоб їй купити веломашину. А мені хотілось би її повезти до Києва, показати їй місто натомість. Нехай були б враження від столиці республіки живі.

А Марійка – ні та й ні. Аж поки не видала:

– Я собі куплю за 36 копійок картки Києва й так подивлюся на них замість того, аби туди їхати.

Як було тут не розсміятися при винахідливій хитрості?

(Щоденники Івана Чендея, Кн. II, 1974–1981, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 518)

Ілюстрація: Дім Інвалідів на Клепарові, у 1970-ті рр. – будинок Львівського пожежно-технічного училища.

Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1975 р. – мешканця Ужгорода:

Вчора в Ужгороді виступала самодіяльність Рахівщини.

Прекрасно одягнені колективи, справді добрий рівень виконавської майстерності.

Репертуар вкрай слабий, малохудожній в своїй основі.

Чистою криницею, високою Говерлою, бурхливою гірською Тисою явився колектив оркестру народних інструментів Рахівського лісокомбінату під художнім керівництвом Мокану. Цей знаменитий колектив міг би достойно представляти Гуцульщину де-небудь у великому світі високою народною культурою й приносити тільки славу.

Художній смак керівника Мокану був зраджений єдино проспіваними для вдоволення ницих потреб антирелігійного характеру коломийками. Релігія спричинила загалом досить багато і зла в світі для окремих народів і в окремі часи особливо. Але ж боротьба з релігійними тенденціями повинна вестися мудро, а не глупо. Висміювання попа, який залицяється до молодиці на сповіді, ще не є боротьбою з релігійними пережитками. Це боротьба всього із залицяльництвом та залицяльниками, які можуть траплятися так в середовищі служителів культу, як і лекторів товариства «Знання» чи серед штатних пропагандистів.

На концерті були присутні і так звані «ветерани». Серед них бачив і одного із Зіркою Героя Радянського Союзу. Як цей, так і інші, були щедро обвішані медалями та орденами, в кожного за потилицею лежало по кілька пругів на жирній шиї й вилиці висли тучно [...]

(Щоденники Івана Чендея, Кн. II, 1974–1981, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 235–236)

Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1978 р. – мешканця Ужгорода:

Колишній перший секретар Свалявського райкому партії Комаровський пішов у пенсію. Отримуючи персональну, вирішив підробити, а тому й очолив районний відділ кінофікації. Щоб покепкувати з колишньої першої персони в районі, парубки давали циганчукам на цигарки по 20 копійок й по черзі змушували бігти за екс-секретарем по тротуару, сіпати то за полу, то за рукав і питати:

– Дядя, скажіть, яке сьогодні кіно?

Щоденники Івана Чендея, Кн. II, 1974–1981, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 451)