assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Вікторії Колосової (Водолажської) (1923–2010), української літературознавиці, у 1941 р. – мешканки Києва, учениці середньої школи:

Дивно... Вчора знову був такий вечір і знову передавали «Сон у літню ніч». Ніби для того, щоб мене переконати в тому, що це все теж сон, що я сплю. Якщо я сплю, то єдине моє бажання – чимдовше не прокидатися нізащо. Сон такий чудесний, мені іноді здається, що я ніколи більше не переживатиму таких днів, що вони найщасливіші в моєму житті.

Коли я вчора тримала його голову у своїх руках і перебирала його волосся, то я відчувала тільки материнське відчуття: в руках у мене славна, улюблена дитина, яку слід пригорнути. І я пригортала. Я гладила його обличчя, ніжно, ніжно, проводила рукою по його бровах, і йому було дуже приємно. Він не хотів навіть іти: «Прийдімо додому вранці, хочеш?» – запропонував він.

Але невже я можу відчувати тільки материнську любов? Мені так добре, коли він мене цілує. Вчора він цілував мене багато-багато, і в щоки, і в очі. І в рот – усюди. Але він добре цілує, як дитина – матір. Чи мені так здається? Як ніжно він до мене ставиться, як любовно! Вчора ми забрели на набережну. Я сіла на бар’єр, а він весь час тримав мене за руки, боячись, що я впаду. Ми пустували, чубились, я хотіла обов’язково сісти до води ногами, але він не дозволяв. Ішли ми зовсім сп’янені, хитаючись. Я почала бігти на гору, він за мною. Але тут трапилася маленька неприємність: у мене підвернулася нога, і я, здається, отримала розтяження. І в результаті – сьогодні не можу навіть стати на неї, сиджу вдома і маю можливість писати! Коли ми йшли додому, він уперше взяв мене під руку – мені було дуже боляче йти. «Кривулька бідна», – назвав він мене. Сьогодні я не пішла до школи, чи прийде він? Я не можу жити, не бачачи його хоч один день:

«Я знаю: довго не страждати,
Земна кінчиться путь моя,
Та мушу вранці певність мати,
Що вас удень зустріну я...»

[Фрагмент поеми Алєксандра Пушкіна «Євгеній Онєгін» у перекладі Максима Рильського, авторка цитувала його мовою оригіналу]
 
 
Тепер я зовсім інакше сприймаю художні твори. Якщо раніше я отримувала тільки задоволення і багато було мені незрозуміло, дивно, то тепер зовсім інші. Я читаю й переживаю, іноді до жаху бачу схожість до своїх почуттів. Мені вартує великих зусиль не заплакати...

Так, я дуже хочу що-небудь написати. Навіть намітила маленький план, щоправда усно. І укр[аїнською] мовою. Здається мені, що моя темка краще звучатиме укр[аїнською]. Спробую.

(Вікторія Колосова, Київський щоденник. 1940–1945, упорядники Олеся Лазаренко й Андрій Портнов (Харків: ТОВ «Видавництво “Права людини”», 2021), с. 68–69. Переклад з російської)


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1975 р. – мешканця Ужгорода:

Вчора в Ужгороді виступала самодіяльність Рахівщини.

Прекрасно одягнені колективи, справді добрий рівень виконавської майстерності.

Репертуар вкрай слабий, малохудожній в своїй основі.

Чистою криницею, високою Говерлою, бурхливою гірською Тисою явився колектив оркестру народних інструментів Рахівського лісокомбінату під художнім керівництвом Мокану. Цей знаменитий колектив міг би достойно представляти Гуцульщину де-небудь у великому світі високою народною культурою й приносити тільки славу.

Художній смак керівника Мокану був зраджений єдино проспіваними для вдоволення ницих потреб антирелігійного характеру коломийками. Релігія спричинила загалом досить багато і зла в світі для окремих народів і в окремі часи особливо. Але ж боротьба з релігійними тенденціями повинна вестися мудро, а не глупо. Висміювання попа, який залицяється до молодиці на сповіді, ще не є боротьбою з релігійними пережитками. Це боротьба всього із залицяльництвом та залицяльниками, які можуть траплятися так в середовищі служителів культу, як і лекторів товариства «Знання» чи серед штатних пропагандистів.

На концерті були присутні і так звані «ветерани». Серед них бачив і одного із Зіркою Героя Радянського Союзу. Як цей, так і інші, були щедро обвішані медалями та орденами, в кожного за потилицею лежало по кілька пругів на жирній шиї й вилиці висли тучно [...]

(Щоденники Івана Чендея, Кн. II, 1974–1981, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 235–236)



Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

April 2025

S M T W T F S
   1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Apr. 23rd, 2025 12:27 pm
Powered by Dreamwidth Studios