Епізод 544: Іван Чендей, 27 червня 1973 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1973 р. – мешканця Ужгорода:

– А ти знаєш, я тепер слухаю регулярно богослужіння з Ватикану!

Так цікаво!.. Правда, слухаю тих, що по-старому... Галичан, що говорять: «Господу помолімсьи», не слухаю...

– А раніше ти слухав?..

– Раніше я не слухав!..

Я дивився на нього. Високий, тонкий і жовтий-жовтий, поморщений і худий-худий...

Колись він був на верхах... Піднявшись з низів... Пам’ятаю його одну розмову зі мною тоді, коли небагато залишалося йому до пенсії. Сказав:

– А знаєш, як не хочу іти на пенсію!..

– Чого? – дивувався я, думаючи, що в пенсії він може відпочити.

– Підеш на пенсію, і вже нічого не бачиш перед собою, окрім чотирьох дощок і ями.

Сказано було страшно. Та чому так, усього так було сказано?.. От це «чому» і є загадкою, що її треба розгадати...

Отримала його дружина од брата з Америки «Москвича». «Москвич» для родини – добре діло. Скорочено відстані від місць відпочинку в природі, від рідних і друзів... Тай взагалі, живемо у вік техніки, розвитку транспорту і його засобів. Якщо в 30-их роках веломашина в родині, сьогодні – уже машина! (Певно, навіть в Дубовім в 30-их роках було не більше веломашин, як нині легкових!) Добре, звичайно, коли родина може купити собі машину з трудових заощаджень, гірше, коли тішиться їй як «дарунку» від рідних з-за океану; гидко а страшно, коли купує її з грошей, що нажиті нечесно...

Та коли моєму знайомому, що любить слухати богослужіння з Ватикану, докорили в міськкомі партії за «дарунок» у вигляді «Москвича», він не знайшов нічого мудрішого і кращого, ніж огризнутися:

– Створіть мені такі умови, щоб я міг послати машину в Америку...

Ця «аполітична» відповідь накликала на нього злобу, і він ледь-ледь не опинився поза партією. Йому затримали видачу партбілета при обміні, який зараз скрізь проходить...

Та справа налагодилася... Певно, прилюдно засудив себе і визнав репліку відносно «умов» аполітичною й ідейно незрілою. Партбілет йому видали, і тепер він може уже спокійно доживати свій вік... До пенсії, яка сягає 120 крб. в місяць, ще посів посаду коменданта якогось гуртожитку комунальників і отримує 100 крб. зарплати. Значить, його місячний бюджет складає чистих понад 200 крб. Ну що ж? Для двох ротів вистачає... Було б тільки здоров’я, був би тільки довгий вік життя...

(Щоденники Івана Чендея, Кн. I, 1953–1973, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 572–573)