![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Зі щоденника Івана Чендея (1922–2005), українського письменника, кіносценариста, у 1975 р. – мешканця Ужгорода:
Вчора в Ужгороді виступала самодіяльність Рахівщини.
Прекрасно одягнені колективи, справді добрий рівень виконавської майстерності.
Репертуар вкрай слабий, малохудожній в своїй основі.
Чистою криницею, високою Говерлою, бурхливою гірською Тисою явився колектив оркестру народних інструментів Рахівського лісокомбінату під художнім керівництвом Мокану. Цей знаменитий колектив міг би достойно представляти Гуцульщину де-небудь у великому світі високою народною культурою й приносити тільки славу.
Художній смак керівника Мокану був зраджений єдино проспіваними для вдоволення ницих потреб антирелігійного характеру коломийками. Релігія спричинила загалом досить багато і зла в світі для окремих народів і в окремі часи особливо. Але ж боротьба з релігійними тенденціями повинна вестися мудро, а не глупо. Висміювання попа, який залицяється до молодиці на сповіді, ще не є боротьбою з релігійними пережитками. Це боротьба всього із залицяльництвом та залицяльниками, які можуть траплятися так в середовищі служителів культу, як і лекторів товариства «Знання» чи серед штатних пропагандистів.
На концерті були присутні і так звані «ветерани». Серед них бачив і одного із Зіркою Героя Радянського Союзу. Як цей, так і інші, були щедро обвішані медалями та орденами, в кожного за потилицею лежало по кілька пругів на жирній шиї й вилиці висли тучно [...]
(Щоденники Івана Чендея, Кн. II, 1974–1981, упорядник Марія Чендей-Тріщак (Ужгород: РІК-У, 2021), с. 235–236)
