![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у середині червня 1923 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями в Кордобі (Аргентина):
Співали в театрі «Рівера». Половина хору перестуджена, Театр – як льодник: морозяний вітер по залі, неможливо дихати. Публіки зовсім мало. Співати ніяк не хочеться. Відчувалось, що кожний співак витягає останні сили. У «Сні» сопрани залізли до чорта в зуби. Копачучка співає все тоном нижче, Машір – півтоном нижче, Топушка ще півтоном вище – наче показились, бісові душі! Альти просто з розуму зійшли завдяки Кухарській – малої терції взяти не можуть! Треба було невимовної сили, щоб звести все це безголов’я до ладу, Із жахом думаю, що при таких умовах доведеться працювати дев’ять місяців! Наш «Мурло» почував себе туристом, про справу концертову не дбає. Коли Тучапський говорив з ним сьогодні про мене, він сказав, що Рабінов не давав йому ніяких щодо мене наказів. Все може бути.
(Олександер Кошиць, З піснею через світ. Із щоденника О. Кошиця, Ч. III (Вінніпеґ: Накладом Осередку Української Культури й Освіти, 1974), с. 132)
