Зі щоденника Юрія Тищенка (1880–1953), українського публіциста, письменника і видавця, у 1924 р. – мешканця Праги:
Щойно повернувся від Антоновича з Збрацлаву. Діти його були дуже раді моєму приїздові. Ляля щебече невірчиво і всьому, що я розповідаю, заперечує, коли ж я кажу, що не буду розповідати – прохає говорити й розповідати далі. Мурик ще не позбавився большевитських звичок. Хлопець дуже здібний і гострий. Марко до всього відноситься з філософічним спокоєм. Осушили з Мухою малу фляшчину. По обіді були на льоду. Мене таки кинула лиха година. Впав на льоду і розбив собі брову та набив ґулю. День проте пройшов досить добре.
(Ольга Мельник, “Щоденник Юрія Тищенка (Сірого) (1919–1924 роки)”, Український археографічний щорічник 12 (2007): 636–637)
