Зі щоденника Юрія Тищенка (1880–1953), українського публіциста, письменника і видавця, у 1921 р. – мешканця Відня:
Сьогодня я, Залізняк і Черкасенко були в кав’ярні «Райхізале». Після другої, а може й третьої чарки, у Черкасенка прорвалось. Потребуючи грошей на своє утримання, котрих, до речі, потребую і я, він почав на мене нападати, що я настільки не добрий комерсант, що не можу обернутись так, щоб йому давати на прожиття. До сього часу дійсно я йому давав стільки, що вистачило б людині на три-чотирі роки життя, але то все було мало. Звичайно, про се я йому не говорив, а тільки запитав, що він хотів би від мене мати. І отже, він при Залізнякові заявив, що він вважає мене і Винниченка сволочами, які жили і збагатіли на його таланті і його творчості, і мотивує, що позичку нам дали тільки тому, що він є такий педагог, котрого ухвалили для друку. Я йому зауважив, що позичка дана тільки завдяки моїм старанням, чому в Київі був свідком Залізняк. Але се його ще більше обурило: він заявив, що всі твори Винниченка видані на його кошт. Після цього, звичайно, мені лишалося одно лише, заявити йому, що ми тепер і живемо лише з того, що виручаємо за твори В. Винниченка. Закинув він мені також, що я проживаю не менше його, на що я йому відповів, що коли б навіть і так, то я проживаю тільки свої, а не його гроші. До речі сказати, я до сього часу яко директор «Дзвону» одержую 6000 (шість тисяч) корон в місяць, а життя вимагає на найскромніші видатки 700–1000 денно. Отже, навіть порівнюючи з директорами менших видавництв, я одержую найменше. Але се нічого. Таким панам, як Черкасенко, не ходить о те, як живуть инші, аби вони жили добре. Що я міг йому відповісти? Звичайно, можна захищати свою честь і револьвером, і палицею, і навіть долонею. Та до сього я не підготований. Довелось просто сказати йому, що справа ся буде вияснена тоді, коли він трохи заспокоїться, а прийшовши додому скласти йому такого листа:
«22/ІІІ. В[исоко]п[оважаний] С[пиридон] Ф[еодосійович]. Після твоїх вчорашніх закидів мені в присутності М. Залізняка в несовісному відношенню до справ Товариства, а разом з тим і до деяких членів його, вважаю за свій обов’язок повідомити Тебе, що я не в праві продовжувати працю в стані директора Т-ва до переведення ревізії і суду над всіми моїми ділами, котрі б установили перед членами Товариства і суспільством, де я переступив або зловжив право, надане мені довіреностями Товаришів.
На закінчення справоздання і взагалі підведення всіх рахунків перед Т-вом залишаю собі один місяць, а власне не пізніше 1-го мая 1921 року, після якого дня я маю право зі всього закинутого мені витягти певні консеквенції.
З Тов[ариським] пов[ажанням] Юр. Тищенко.
P. S. До часу остаточного роз’яснення справи з огляду на загальне наше матеріальне становище Ти маєш право забирати все, що тобі належить яко гонорар».
(Ольга Мельник, “Щоденник Юрія Тищенка (Сірого) (1919–1924 роки)”, Український археографічний щорічник 12 (2007), с. 611–612)
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
