Епізод 369: Володимир Заїка, 3 січня 1943 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Володимира Заїки (1925–1994), українського педагога, у січні 1943 р. – мешканця Глухова, учня сільськогосподарської школи:
 

Раніше мені й уві сні не снилося побачити те, свідком чого я став тепер. Кого тільки не довелося перебачити за останні два роки (1941–42): і німців, і французів, і мадярів, і румунів. А які знаряддя знищення людини провозили повз мене: починаючи від російської трьохлінійки до найновіших автоматів і танків.
 

Про літаки я взагалі не говорю. Часто повітря тремтіло від їхнього гуркоту весь день. Кажучи словами Лермонтова: «Все промайнуло перед нами, все побувало тут». А скільки довелося пережити! Вперше не виправдалося прислів’я «Не такий страшний чорт, як його малюють». Сповна справдилось усе, про що писали наші радянські газети. Портрет німця вони намалювали правдиво. Навкруги тільки й чути, що про вбивства і грабежі. Все єврейське населення, яке залишилося, було знищено. Погано випало і полоненим червоноармійцям. Багато з них знайшли собі могилу в саді біля казарми.
 

Щоправда, всі ці жахіття оминули нашу сім’ю.
 

На перших порах, на пострах населення міста, німецьке командування побудувало шибеницю, і навіть відправило з неї на той світ кількох осіб так званих «партизанів». Але навряд чи це дійсно були партизани. Шибениця проіснувала недовго, німецька влада вирішила її прибрати. Але мені вона запам’ятається на все життя (та й не лише мені). В ті дні багато хто відчув пазуристу руку середньовіччя.
 

Одночасно з шибеницею запровадили і ганебну страту, коли людину на певний час прив’язували до стовпа. Але зі знесенням шибениці відпала і вона.
 

(Віктор Заїка, “Глухів. Окупація (з приватних записів В. М. Заїки 1943 р.)”, Сіверщина в історії України 10 (2017), с. 398. Переклад з російської)

Comments

[paserbyp]

Сам Володимир Миколайович Заїка вчився у Глухівській
школі № 3, під час окупації відвідував сільськогоспо-
дарську школу, де молодь готували до роботи на ні-
мецьких садибах; після визволення міста вступив на
природничо-географічне відділення Глухівського вчи-
тельського інституту. У 1945 році за успіхи у навчан-
ні йому було призначено Сталінську стипендію. Цього
ж року, по завершенні навчання, його залишили в ін-
ституті як організатора комсомольської роботи, але у
1946 році відправили працювати на Львівщину. Потім
він був переведений до Київської області і вже з 1949
року почав працювати на Глухівщині, спочатку у сели-
щі Червоне (тоді районний центр), а згодом – інспек-
тором Глухівського районного відділу освіти. Один із
перших у районі удостоєний міністерської відзнаки
«Відмінник освіти УРСР».
У 1963 році Володимир Миколайович перевівся на ро-
боту до середньої школи № 1, де через рік став завучем.
Останнім місцем роботи стала середня школа № 4, де
він викладав історію та географію і працював завучем.