![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Марії Башкирцевої (1858–1884), української художниці й письменниці, яка мешкала у Франції:
Я божеволію від бажання писати. Чи можу я писати? А поміж тим мене наче штовхає якась непереможна сила. О, це вже з давніх пір. Починаючи від роману, розпочатого 1875 року і досі не завершеного... Та ще вірші, до того і після, весь час... Тепер я дійшла до тієї точки, коли всі ці мари і всі схоплені на льоту спостереження хочуть наче набрати плоті. Часом здається, що у тебе в голові готовий сюжет для десятка книг. Не знаєш, з чого розпочати, і коли берешся за втілення цих мар, зупиняєшся на десятій сторінці.
Я вам тому це розповідаю, що відзначаю тут усі свої окремі настрої. У мене навіть є купа написаного, але я сміюся над своїми претензіями. Добряча це була би дурниця – писати! Я борюся з собою, відмовляюся, кажу собі ні, сміюся над собою, бо я занадто боюся бути смішною в очах інших, а пристрасть ця нездоланна!
Це солодке безумство, яке робить мене щасливою, перед яким я зупиняюся схвильована, збуджена, наче я про це серйозно замислююсь. І можливо, я занадто серйозно про це думаю, щоби зізнатися в цьому навіть тут. Але для цього не вистачило би життя, особливо мого.
Всього торкнутися своєю рукою і нічого не залишити після себе!
Ох, Господи! Я все ж сподіваюсь. Ох, я така боягузлива і живу в такому страху, що готова повірити в рятівничість церкви.
(Мария Башкирцева, Дневник (Москва: Рипол Классик, 2017), loc. 366 of 391, Adobe Acrobat Reader. Переклад з російської)
Ілюстрація: Марія Башкирцева, Автопортрет, 1884 р.
