Зі щоденника Мар’яна Брандиса (1912–1998), польського письменника і перекладача, мешканця Варшави, який на початку червня 1978 р. перебував у Будинку творчої праці Спілки польських письменників у селі Обори тепер Мазовецького воєводства:
Н. завіз мене до Кларисева, щоби показати резиденцію Ґєрека. Це ціле селище, сховане в густому сосновому лісі. Величезна вілла з сіро-рожевого мармуру. На даху басейн та різні інші витребеньки. Навколо люксусові вілли охоронців та військової обслуги. Найвищий стандарт розкоші для очільника нового комуністичного народу, який дедалі багатшає. Н. розповідає про велетенські статки, які постають у ПНР мало не щодня, однак переважно з нелегальних джерел. Цих багатіїв-пеенерівців уважають героями нашого часу. До партії вони зазвичай не належать, є так званими патріотами, режим ненавидять, але ніколи проти нього не виступають і виступати не дозволяють, тому що знають, що разом з ним вони першими і впадуть.
Н. розповідає цікаві речі про привілейований клас високих партійних і державних функціонерів, а також пенсіонерів, які були такими функціонерами. Тепер «відставлених» не знецінюють. Кожен отримує величезні пенсії і користується всіма привілеями. Наприклад, з доставкою продуктів це виглядає так: кожен з привілейованих має свій номер, на який посилається при телефонних замовленнях. Дзвонить і говорить: це номер X, прошу прислати мені на обід таке і таке. І за півтори години все привозять.
Анджей Мілош розповідав мені страшний анекдот про візит Ґорького на Соловецькі острови. Чотирнадцятилітній хлопець розповів Ґорькому, який маскарад улаштували на його честь. Усі ці застелені ліжка, газети, квіти і т. д. Після від'їзду Ґорького хлопця розстріляли, а Ґорькій невдовзі після цього (ще з одним відомим письменником) написав – насправді під псевдонімом – ентузіастичний репортаж зі Соловецьких островів.
На обід приїхали Галіна і Юрек Маркушевський. Поліпшили мій денний настрій.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
