assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Михайла Могилянського (1873–1942), українського письменника та літературознавця, у 1936 р. – мешканця Дмитрова Московської області:

Лист (дуже сумний) від Н. Д. Полонської-Василенкової та листівка від Новицької. Остання повідомляє, що мого рекомендованого листа від 25 січня вона не дістала. Чудеса в решеті! В тому листі я між іншим просив довідатись про долю тих моїх книжок, що залишені були в Лебедя (коли я влітку на виклик т. Ашрофяна приїздив до Києва, кімната з моїми книжками була опечатана). Тепер хочу довідатися про їхню долю, щоб, кінець кінцем, звернутись за порадою, як мені своїх книжок добитись до т. Сапіра. Соромно з моєю особистою справою звертатись до людини, мабуть, обтяженої працею, але він ласкаво дав мені дозвіл у разі якоїсь потреби звертатись до нього. Завтра подам на пошту заяву про неодержання листа, що послав був рекомендованим. Листівка Новицькій. Мемуари. Увечері написав великого листа Н. Д. Полонській-Василенковій. Кілька сторінок Філдінга.

(Михайло Могилянський, «Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень», публікація Олександра Сергеєва, Хроніка – 2000, вип. 59 (2007), с. 388)


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Джорджа Орвелла (1903–1950), англійського письменника і журналіста, який на початку 1936 р. в ході підготовки книги «Дорогою до Віґан-Пірсу» здійснив мандрівку Йоркширом і Ланкаширом:

Газетні агенти [сусіди автора в орендованому помешканні у Віґані] досить жалюгідні. Робота, звичайно, важка. Я уявляю собі так, що «Джон Булль» наймає людей, які б’ються скільки снаги стане, сяк-так крутяться деякий час, потім звільняє їх, бере нових і т. д. Гадаю, вони заробляють на тиждень 2–3 фунти. Обидва сімейні, один з них – дідусь. Їм так сутужно з грішми, що вони не можуть сплачувати за пансіон, платять скількись там за кімнату; у них буфетик у кухні, дістають звідти хліб, пакетики маргарину та ін. і соромливо самі собі готують. На день їм призначають обійти певну кількість будинків, вони стукають у кожні двері й оформляють замовлення. Зараз провертають якусь аферу від «Джона Булля»: ти отримуєш «безплатно» чайний сервіз, якщо пошлеш талони на два шилінги й двадцять чотири купони. Попоївши, сідають заповнювати бланки на завтра; старший урешті засинає в кріслі з голосним хропінням.

Але дивуюся їхньому знанню умов життя робітничого класу. Можуть усе розповісти про житлові умови, комірне, про ставки, стан торгівлі та ін. в кожному місті Північної Англії.

(Джордж Орвелл, Щоденник, Кн. 1, переклав з англійської Володимир Верховень (Харків: Фоліо, 2023), с. 38–39)



assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Вільяма Ширера (1904–1993), американського журналіста і письменника, у 1936 р. – кореспондента берлінського бюро інформаційного агентства Universal Service:

Сьогодні Олімпійські ігри нарешті закінчилися. Я насолоджувався легкою атлетикою, плаванням, веслуванням і баскетболом, але по роботі це справжній головний біль. Гітлер, Ґьорінґ та інші прибули вдень на церемонію закриття, яка тривала до сутінків. Нам з Гассом довелося проявити кмітливість, щоби провести з чорного ходу дружину Вільяма Рендольфа Герста, її подругу і Адольфа Менжу з дружиною, які приїхали минулої ночі, коли всі квитки вже було продано. Ми загубили Менжу в тисняві, але за кілька хвилин він з’явився. Нам довелося запхати їх до вже переповненої прес-ложі, але потім вдалося переконати есесівських охоронців дозволити їм сісти на місця, зарезервовані для дипломатів, звідки вони чудово могли бачити Гітлера. Потім вони виглядали вкрай схвильованими від пережитого.

Боюся, що нацисти досягли успіху зі своєю пропагандою. По-перше вони провели ігри з небаченим дотепер розмахом, і це справило враження на спортсменів. По-друге, нацисти створили дуже гарну картинку для пересічних відвідувачів і особливо для великих бізнесменів. Пару років тому нас з Ральфом Барнсом попросили зустріти американців з таких кіл. Вони відверто сказали, що були приємно здивовані нацистською «організованістю». Розповідали, що спілкувалися з Ґьорінґом і він їм сказав, що ми, американські журналісти, несправедливі до нацистів.

«А він говорив вам про закриття нацистами церков, наприклад?» – спитав я.

«Говорив, – відповів один з них, – І запевнив нас, що те, що ваші хлопці пишуть про переслідування релігії тут, неправда».

Після цього ми з Ральфом, боюся, понад міру закипіли. Але не думаю, що ми їх переконали.

(William L. Shirer, Berlin Diary. The Journal of a Foreign Correspondent 1934–1941 (New York: Alfred A. Knopf, 1941), p. 65–66. Переклад з англійської)

Ілюстрація: чотирикратний золотий медаліст берлінської Олімпіади Джессі Оуенс під час змагань зі стрибків у довжину.


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Джорджа Орвелла (1903–1950), англійського письменника і журналіста, який на початку 1936 р. в ході підготовки книги «Дорогою до Віґан-Пірсу» здійснив мандрівку Йоркширом і Ланкаширом:

Рано-вранці фабричні робітниці вигупують дерев’яними підошвами брукованими вулицями зі страхітливим звуком, наче військо ринуло в бій. Здається, це характерний звук Ланкашира. І характерний відбиток у багні – слід залізної підкови, як половини коров’ячого копита. Дерев’яні черевики дуже дешеві. Коштують близько п’яти шилінгів пара й носяться роками, тільки підкови доводиться міняти, а ціна їм – кілька пенсів.

Як скрізь і завжди, типовий для цієї місцевості одяг вважається плебейським. Поважна, але дуже пригнічена жінка, яку я відвідав зі збирачами пожертвувань для N. U. W. M., мовила:

– Я завжди шанувалася. Ніколи не носила хустку на голові – не показуватися ж людям у такому вигляді. Але який сенс. Під Різдво нам стало геть сутужно, думаю: піду-но до благодійників (якась благодійна організація дає коробки з їжею). Прийшла, а цей у церкві каже мені: «Тобі, – каже, благодійність не потрібна. Багато в кого справи куди гірші. Скільки людей живуть на самому хлібі й повидлі», – каже. «А звідки ви знаєте, на чому ми живемо?» – кажу. «Не так вже й бідно ви живете, якщо так добре вдягнені», – це про те, що на мені капелюх. Ніякої мені допомоги не дали. А пішла б у хустці – дали б. Ось що маєш, коли тримаєш себе охайно.

(Джордж Орвелл, Щоденник, Кн. 1, переклав з англійської Володимир Верховень (Харків: Фоліо, 2023), с. 39)

Ілюстрація: під час своєї мандрівки Орвелл міг побачити Віґан приблизно таким. Фото Курта Гаттона, листопад 1939 р.


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

May 2025

S M T W T F S
     1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated May. 29th, 2025 01:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios