Зі щоденника Івана Лисяка-Рудницького (1919–1984), українського історика і публіциста, який у лютому 1946 р. перебував у британській окупаційній зоні Німеччини:
В п’ятницю зовсім рано разом із згаданим «курієром» в дорогу до Юрка Луцького. Ціль дороги: малесеньке містечко Schöningen на самому кордоні совєтської зони. При поганих залізничних сполученнях мусіли ми, щоб не тратити часу, останній етап дороги (12 км.) машерувати пішки. Дорога прекрасна, вся вимощена, але погода жахлива: ввесь час дуже сильний дощ і вітер. До Шенінґен прибув зовсім промоклий.
Мій сопутник пішов шукати Луцького, я лишився в одній кавярні. Саме вижидаючи застановлявся над одним питанням: Що ані обличчя Юри Луцького не маю виразно в пам’яті, ані що тяжко було би мені схарактеризувати його вдачу. Ми не бачилися майже від самої матури (1937 рік). Луцький негайно після матури виїхав на студії закордон, тоді як я у рр. 1937–1939 студіював ще у Львові.
В певному моменті приходять Привітання. Курієра Луцький швидко виправив назад і ми лишилися самі. На безпереривній розмові провели ми все пополудне й вечір аж до години 3-ої над раном.
Історія Юрія Луцького така: В рр. 1937–39 студіював він на берлінському університеті. В 1939 році влітку поїхав був до Англії на вакаційні курси й там, через вибух війни застряг. Влаштувався на університеті в Бірмінґгем. Чому саме там: він мав в Англії труднощі матеріяльної натури, а в Бірмінгем дістав стипендію і мешкав в коледжі, утримуванім добродійними квекерами. Студіював модерну англійську літературу як головний фах. При цій нагоді досконалу вивчив англійську мову. Дисертацію писав про Альдоуса Гекслі. (Це саме й мій улюблений новітній англійський письменник!) Здобув науковий титул «М. А.» («magister artium»). В Англії існує обов’язкова військова служба чужинців. Луцький мав до вибору піти або добровільно до польського або до англійського війська. Вибрав це друге. Тепер у війську вже 1½ літ, остається йому ще раз стільки відслужити. Має рангу сержанта. Виконує функцію перекладача, військового урядовця, на фронтовій службі ніколи не був. В німецькій окупаційній армії працює від кількох місяців. - Хто міг би був подумати, коли ми розставалися перед девяти літами, де й в яких обставинах зустрінемося! Коли над цим призадуматися, дійсність видається найбільш фантастичною казкою! – В Англії Юрко Луцький оженився з англійкою, товаришкою студій. Має вже двоє діточок, пару дівчаток-близняток! Бачив фотографії його жінки: дуже, дуже симпатична – темноволоса, струнка нагадує героїні романів Ґельсвоурсі. Дружина Луцького походить з дуже доброї родини, шотляндсько-ірляндської крови. Її батько є директором середньої школи з інтернатом (коледжу) в околицях Бірмінґгем. Він є старим лейбуристом парламенту. Тепер він не є в парламенті, бо внутрі лейбуристської партії належить він до «лівого» ухилу, який поборює офіційну політику партії як реакційну. Це большевизанство тестя Луцького це, як він каже, типове чудацтво старого англійця. Теща теж цікава й визначна жінка: в часі війни була вона певний час бурмістром свого міста (близько Бірмінгему) й Луцький показував мені знимку: Тонке й розумне обличчя старшої дами, вдягненої в традиційний костюм бурмістрів: плащ з великим хутряним, білим ковніром і печать на грудях.
Саме вражіння від Луцького. Високий, чорнявий, спокійний і опанований. Серіозне й миле обличчя. Окуляри інтелектуаліста. Юрко Луцький це нині вже повністю молодий мужчина, який чарує сполученням поваги й деякої молодечої невинности. Контакт з ним для мене надзвичайно легкий і приємний. Значно більше як він мені, оповідав я йому, я розказував йому мою власну історію, долю наших спільних товаришів із шкільної лавки, загальні переживання нашої славної Галичини під большевиками й німцями. Дуже швидко розмова звернулася однозначно в одному напрямі, який і мені найближчий і який найбільше цікавив Луцького: Справи нашого студентсько-молодоакадемічного й наукового світу. Я по змозі докладно з’ясував Юркові Луцькому кризу націоналізму серед молодих в рр. 1940/41, початки нового ферменту серед студентства в Німеччині, змагання й досягнення НОУС’у, відносини серед студентства Краю за нім. часів, нарешті нинішню ситуацію (бандерівську загрозу, два ЦеСУСи, тощо).
(Іван Лисяк-Рудницький, Щоденники, упорядники Ярослав Глистюк та ін. (Київ: Дух і Літера, 2019), с. 265–266)
Ілюстрація: українська молодь у Відні, початок 1940-х рр. Іван Лисяк-Рудницький – зліва у другому ряді.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
