Епізод 364: Олекса Грищенко, 29 грудня 1920 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олекси Грищенка (1883–1977), українського художника і мистецтвознавця, у 1920 р. – мешканця Константинополя:

Переглянув усі мої картони, яких приблизно в мене близько ста. Кожний картон має свою низку акварель. Добре працював останніми місяцями. Нічні пригоди дають мені відважні ідеї і сміливі кольори.

Відвідую з найжвавішим зацікавленням Стамбул.

Сьогодні віядук з Валенсія видавався мені великою рожевою масою, з темними рисами двоповерхових арок. Західнє сонце запалило небо. Синій колір міста і темні колони мінаретів робили пейзаж дуже чудним. Нагадували чарівний край – Індію.

Примістився в мойому кафе-кане на постійному місці. Входить якийсь високий волоцюга в тюрбані, старому плащі і репетує: «Аллах, Аллах, ґаіль Аллах!» – Потім сідає, напихає свій горбатий ніс щиптою тютюну.

– Мергаба, мергаба, – здоровить він усіх, піднісши до тюрбану руку.

– Мергаба, мергаба, – відповідають йому з усіх кутів.

Він робить знак якомусь жебракові, щоб наблизився, і сипле йому на долоню цукерки. Старець цілує йому руку. Велетень бурмоче щось незрозуміле по-слов’янському.

– Хто це? – питаю на вухо в мого сусіда.

– Чора, – відповідає він, – босяк, що прийшов з Албанії, де він колись воював.

Зробив з нього поспішний рисунок. На щастя, всі імами пішли. Я залишався довго в каварні, потім пішов на подвір’я. Багато людей вийшло з Фатіх після нічної молитви.

Довго блукав по добре відомих мені місцях. Нарешті вийшов до старої дільниці венеційців.

Високий місяць висунувся на шахівницю зимового неба. На надбережній горить вогнище. Кишать чорні постаті. В пристані чую свист: рибалки працюють у ритмі, вони тягнуть безконечну сіть з глибини Золотого Рогу, чорного й чистого без каїків, човнів, руху.

А на другому березі вежа Ґалати зносить у небо полум’яний вінок.

(Олекса Грищенко, Мої роки в Царгороді 1919–1920–1921 (Мюнхен; Париж: Дніпрова хвиля, 1961), с. 214–215)

Ілюстрація: Намик Ісмаїл, Портрет Олексія Грищенка.

Comments

[paserbyp]

За вдачею Грищенко був завзятим мандрівником. Подорожував до Франції та Італії, був захоплений сучасним малярством, зокрема кубізмом.

З 1921 року жив і працював у Парижі. Там Грищенко змінив кубістський стиль на більш динамічний експресіонізм.

Робив виставки в Нью-Йорку, Філадельфії, Мадриді і Стокгольмі. Улюблені темами творів митця були середземноморські країни — Греція, Туреччина (Константинополь), Іспанія й Італія. Водночас Грищенко мав певні літературні таланти і уподобання й публікував есе з питань історії мистецтва.

Олекса Грищенко здавна належить до видатних представників паризької школи зі світовою славою.

Після смерті О. Грищенка його роботи перевезено до Нью-Йорка, де вони зберігалися в Українському інституті Америки. Картини О. Грищенка знаходяться також у музеях і приватних колекціях Львова, Парижа, Страсбурґа, Брюсселя, Осло, Стокгольма, Москви, Мадрида, Монреаля, Бостона, Філадельфії, Балтимора тощо.

У 2004 році унікальну колекцію полотен Олексія Грищенка згідно з його заповітом повернуто до України і передано в Національний художній музей у Києві. 67 картин і архів художника рейсом Нью-Йорк — Київ безкоштовно перевезла авіакомпанія «Аеросвіт — Українські авіалінії». Робота щодо їхнього повернення в Україну тривала 12 років.

За експертними оцінками, вартість всіх творів Олекси Грищенка перевищує 700 тисяч доларів.