Епізод 132: Полікарп Шафета, 11 травня 1994 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Полікарпа Шафети (1935–1996), українського журналіста, письменника, у 1994 р. – мешканця Луцька, редактора газети «Волинь»:

Вже другий день в редакції і не тільки обговорюють почервоніння свята Перемоги. Напівграмотні майстри вірності марксизму-ленінізму і принципові борці у відстоюванні своїх прав на гречані крупи у спецмагазинах повитрушували прапори СРСР і УРСР, гордо намагалися втримати їх старечими руками від поривів весняного вітру. За ними покірно тюпали представники влади з трохи дивною назвою – державної адміністрації.

Фотокор «Народної трибуни» Ростик Хвень заклопотано метушився поміж колонами, нарешті, зрадів, побачивши нашого кореспондента Зінчука:

– Микола, підкажи-но, де тут знайти бандерівців. Бо кругом, як бачиш, червоні. А мені редактор сказав, що вони нам не підходять.

Між тим сьогодні «Народна трибуна» наче помінялася місцями з нашою газетою, і то з певними застереженнями: позитивна оцінка виступу войовничого ветерана з українськоподібним прізвищем, але цілковитим «хохлом», примирлива позиція щодо спалаху червоних прапорів.

От вам «Де тут бандерівці?». Виявляється, це такий у них спосіб завоювання довір’я виборців. Там, здається, всі працівники повисували себе в якісь депутати. Прийом відомий, але невже вони думають, що будьоннівці забудуть їм участь у розвалі пам’ятника Леніну, штурму обкому і навіть моральної перемоги кожевниківців над військами, не давши їм можливості пройти військовим парадом на жовтневі свята в дев’яностому році?

Налякав цих тимчасових народовольців і збільшовичений склад переобраного парламенту: кожен четвертий – комуніст. Я ще тоді, коли натовпи самообманутих людей взяли в облогу Верховну Раду з вимогою добиватися перевиборів, коли їхня облога увінчалася успіхом і вони, ейфорично сп’янілі, поверталися додому вулицями нашого міста, то я ще й тоді говорив їм услід слова поета:

– Тю-тю, дурні, схаменіться!

Чого це ви раді?

(Полікарп Шафета, Щоденник без цензури, упорядник Галина Шафета (Луцьк: ПВД «Твердиня», 2010), с. 161–162)