Епізод 44: Ольга Кобилянська, 13 лютого 1887 року

Зі щоденника Ольги Кобилянської (1863–1942), української письменниці, у 1887 р. – мешканки Кимполунга, тепер Румунія:

Страшно. Ґеня стане жертвою жахливої хвороби, вона втратить ніс, і немає ніякого порятунку. Коли думаю про неї і бідного Юля, про всі наслідки цього нещастя – мені стає холодно. Нас будуть цуратися, як зарази. О Боже! Яку репутацію будемо всі мати? Ми ж не винні. Ґеня стала жертвою халтури Окуневських.

Юлько має намір одружитися з Вандою Добжанською. Це моє любе бажання. Я знаю: вони будуть боятися дати її йому, бо його сестра страждає такою тяжкою хворобою. З яким обличчям поїду я до них, і що подумає Серглер? Все, все зруйновано через Ґеню. Дивно, Ґеня була часто причиною прикростей для мене і Юлька, часто мали ми безповоротну шкоду через неї. Я зі спокійним серцем бажаю їй смерті, бо для неї, бідної, ніколи вже не буде бити година щастя.

Всі мої найкращі подруги поїхали на бал і розважання – Ванда, Зося, Ґуста й інші – тільки я, я сама сиджу і прислуховуюсь, гірко усміхаючись, до голосу моєї душі, яка прагне свого права. Не можна не звертати уваги на молодість і її геть відкинути. Сиджу сама, тупію у щоденних турботах, клопотах, моя молодосте, ти чудово для мене проминула.

Ви дивуєтесь, що моє обличчя втомлене? Я ще ніколи не була у великім елегантнім товаристві, ніколи не розважалася, як інші в моєму віці, а мені вже двадцять два роки. Від цього часу все йде униз. Хто винен, що моя молодість минула смертно? Чи сміятися мені, чи плакати? Ні, я радію тільки спанню, я втомлена самотністю.

(Ольга Кобилянська, Зібрання творів, Т. 9, Щоденники. Публіцистика. Критика. Спогади. Автобіографії, упорядник Володимир Антофійчук, переклад з німецької Ельпідефора Панчука (Чернівці: Букрек, 2022), с. 183–184)