Епізод 45: Алан Рікман, 14 лютого 1994 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Алана Рікмана (1946–2016), англійського актора театру і кіно:

Випало трохи снігу, і вся Англія стала на паузу. «Нетрями та провулками не поїду», – заявляє таксист, і я починаю сумніватися, чи варто взагалі сідати в машину. Фраза «Везіть у Найтсбридж» пробуджує в ньому рештки сумління, і я зберігаю ауру гнівної елегантності.

Тим часом Англія знову в усій красі. Другий виступ Тари [Г’юґо] в «Піца он зе парк». Світло не виставлено, звук не настроєний – припустімо, але щоб не було ПІАНІСТА? Репетируємо а капела (у чомусь так навіть простіше...).

Обід у [ТРЦ] «Гарві Ніколс» (уникайте вегетаріанського меню).

Увечері вештаюся магазинами.

20:30. Назад у «П. он зе п.» [«Піца он зе парк»]. Тара приймає два види бета-блокаторів і весь вечір відстає від ритму, але голосні звучать напрочуд розслаблено. Загалом... блискуче. Повертаюся chez moi [до себе], де на мене чекають сир, корнішони, маринована цибуля і недоїдки з холодильника в асортименті.

(Алан Рікман, Шалено, глибоко. Щоденники, за редакцією Алана Тейлора, переклали з англійської Олег Колесніков, Анна Пащенко (Київ: Наш Формат, 2023), с. 53–54)

Ілюстрація: Алан Рікман у головній ролі у фільмі «Месмер», 1994 р.