![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Роберта Петре (1682–1725), офіцера шведської армії, у лютому 1709 р. – фенріка Гельсингландського полку:
Ранком полки виступили маршем з раніше описаних квартир. За наказом Його Королівської Величності ми підпалили усе місто з передмістями і довколишніми селами, з тим, щоб нічого не дісталося ворогові, ні клаптика сіна або соломи. Потім ми йшли через ліс, хоча просуватися там могли з великими труднощами, так що артилерії довелося поділитися упереміш з нашим полком, тому що інших піхотних полків, окрім нас, там не було, тому в кожної роти тепер було кілька артилерійських возів, про які повинен був потурбуватися командувач підрозділом, у тому числі захищати їх у разі нападу ворога. Мені в напарники дали капітана Шеблада з однією гарматою і шістьма возами боєприпасів. Його Королівська Величність, що приєднав до своїх сил кілька полків кавалерії, виступив з гвардією уранці з Котельви, попрямував з цією кіннотою по дорозі до села Хухри. Там йому зустрілося кілька форпостів, у цілому дві тисячі чоловік. Його Величність переслідував їх до вищезгаданого села, що знаходиться вже в Росії, і далі до великого міста, де стояла російська армія під командуванням генерала Репніна, місто це називалося Охтирка. Коли ми увечері, вже при місяці, вибралися з лісу і вийшли на дорогу, по якій Його Величність переслідував ворога, то дорога була так усипана трупами, що за усього бажання неможливо було збитися на шляху до села. Навпаки, можна було скоріш оглядітися і йти повз неї до міста, де спостерігалися такі самі знаки того, що тут проходили шведи. Проте обережністю не слід було нехтувати, тому спочатку в село був відправлений на розвідку чоловік, який дав нам знати, що тут можна стати табором на ніч. У село ми встигли дійти тільки після півночі, і виявилось, що на роту доводиться не більше двох хат.
Ілюстрація: Густаф Улоф Седерстрем, «Карл XII та Іван Мазепа після Полтавської битви».
