![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Даніела Крмана (1663–1740), словацького письменника, суперінтенданта лютеранської церкви, у 1709 р. – керівника посольства до Карла XII:
10 квітня після обіду пан Гермелін повідомив, що – згідно з наказом Королівської Величності – подорож нашу треба розпочинати цієї ночі. Одночасно він хотів би знати, чи я на таку дорогу вже підібрав відповідні коні. Глибокої темної ночі принесли мені від пана графа надісланих сто імперських талярів. З ними був і великий пакунок листів, що їх я мав віднести до...
Через велику поспішність не вдалося залучити тих, хто хотів спільно з нами відійти. Ми лишень встигли сказати «з Богом» пану Гермеліну й від секретаря Мазепи одержати перепустку, яка б забезпечувала нам вільний перехід через Козакію.
Після обіду ми відвідали воєводу Мазепу, який сказав, що йому вже відома наймилостивіша резолюція Королівської Величності щодо грамоти нашого переходу, котра має бути видана Його Маєстатом. Лежав він цілком хорий від триденного бенкетування із запорожцями, а коли почув згадку про грамоту на вільний перехід – згідно зі звичаями козаків – суворо дивлячись сказав: «Чи ж Бог я, щоб обіцяв вам вільний перехід? Вам доведеться йти через пусті місця, через великі води і через ворожі війська. Як потім можу я вас запевнити про вільний перехід, котрий є в руках самого Бога?». Я, збентежений новим викрутасом, відповів, що ми від Його Маєстату не вимагаємо дозволу на такий перехід, що його може дати сам Бог, якщо почує наші молитви, але просимо давно обіцяну нам грамоту вільного переходу через землі Його Маєстату. «Дам, – сказав Мазепа, – дам вам таку грамоту», і, піднявши руки до неба, промовив: «Буду просити Бога, щоб вас безпечно провадив через усі небезпеки». Я – після цього – подякував воєводі, приєднавши молитви за його благо, й відійшов.
Зміст цієї грамоти, одержаної з такими великими зусиллями, був дослівно такий:
Іван Мазепа, Гетьман Військ Запорізьких з обох сторін Дніпра, Кавалер славного ордена Святого Апостола Андрія та Білого Орла.
Цією подорожною Грамотою Нашою звідомляємо кожному, кому належить про це знати. А особливо в Державі Найяснішої Порти Отоманської Їх милостям Панам Володарям і людям всілякої знатності та гідності, також і Панам Старостам і всьому Військ Запорізьких Старшому і Нижчому Реґіменту Городового і Низового нашого товариства, що Їх милість пан Даніел Крман і Самуел Погорський з усіма своїми людьми, які з Держави Угорської послані від Найяснішого князя Його милості Семигородського, були в певних інтересах цієї Держави Угорської при дворі Найяснішого Короля Його милості Шведського, котрі тепер через Державу Найяснійшої Порти Отоманської належним чином додому повертаються. Тому, щоб повсюдно були вони, посланці з Держави Угорської, добровільно без затримки пропущені та щоб їм, у разі потреби, не відмовлялось у допомозі, яку вони зажадали б, ми цього вельми від Їх милостей Панів Володарів у Державі Найяснішої Порти Отоманської жадаємо і просимо, обіцяючи все те сусідською приязню віддячити. А старшинам нашого Військ Запорізьких Городового і Низового Реґіменту це пильно наказуємо.
Дано в Головному Штабі, в Будищах, 30 березня 1709 року.
Іван, вибраний Гетьман і Кавалер, рукою власною.
Приймаючи цю грамоту й листи, котрі пан де Сільтман, генерал-ад’ютант Королівської Величності пруської і підполковник, того часу посол при шведській армії і т. д., надіслав був королеві і пану Ферові, першому міністрові та іншим, що мали донести їх до Берліна, вирушили ми з міста Будищ глибокої ночі, але задля темряви змушені були залишитись в передмісті аж до третьої години перед світанням. Приблизно в той час полковник королівських валахів Сандул, – за свої героїчні діла і найновішу, щасливо завершену експедицію до татарського хана й короля Станіслава, муж великого імені, виспавшись після вчорашньої пиятики, приготувався в цю дорогу. У своєму супроводі він мав п’ятнадцять козаків і між ними одного Мазепиного полковника, надісланого до хана. Разом із слугами нас було п’ятнадцять.
Ілюстрація: Мартін Бернігерот, Портрет гетьмана Івана Мазепи, 1706 р.
