assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Шона Байзелла (1970), шотландського книготорговця, у 2014 р. – мешканця міста Віґтаун, власника найбільшого в Шотландії магазину вживаних книг:

У книгарні Нікі.

Перед 13:30 згадав, що пообіцяв заїхати подивитися на книжки в Порт-Лоґані, тож рушив туди. Я не встиг вчасно з’їхати з траси та врешті опинився в сусідньому маєтку з майже ідентичною назвою – «Стара школа». Коли я постукав у двері, мені відкрило старше подружжя. Вони сказали, що я проскочив повз «дім Боба й Барбари», і пояснили, як туди повернутися. На прощання старий мовив:

– Передавайте вітання батькам. Ми з вашим батьком коментували Шотландські ігри в Лочінчі.

Поняття не маю, хто це був, але я за його інструкціями доїхав до потрібного будинку, де мене зустріла Барбара і її двоє псів.

Будинок виявився прегарною переобладнаною школою вікторіанських часів із запаморочливим краєвидом на Ірландське море. У давнину тут був напівзруйнований пірс, але потім на його місці з’явилися причал і дзвіниця, яку збудував у 1818 році Томас Телфорд. Незмінною лишилася тільки «піниста підкова затоки», як сказав би Шеймас Гіні. Пенсіонери Боб і Барбара провели мене до бібліотеки, де нам із Бобом довелося нагнутися, бо двері виявилися занизькі. Господарі лишили мене розглядати книжки – переважно в обкладинці, але майже як нові.

Ми розговорилися про те, як це – жити в такому віддаленому селі. Я аж здивувався, як легко ми знайшли спільну мову: зазвичай під час купівлі книжок я не вдаюся в зайві розмови. Я навибирав п’ять коробок, заплатив господарям 65 фунтів і поїхав. Серед них були прекрасні книжки, які добре продаються: твори Гемінґвея, Стейнбека, Чандлера, Бакена в серійних виданнях, чимало «Сучасної класики» від Penguin. Смак Боба й Барбари на книжки дивовижно схожий на мій. Цікаво, це тому вони мені такі симпатичні? Чи тішився б я їхнім товариством так само, якби не знав, що в нас схожі читацькі смаки?

На вечерю прийшли Алістер і Леслі Ріди. На питання, що він хоче випити, Алістер незмінно відповідає «Віскі». Цього разу я підготувався й запас пляшку «Лафройгу». Шкода, що Анна вже повернулася в Лондон, бо виявилося, що Алістер якось їхав у коледж імені Сари Лоренс з її кумиром, Джозефом Кемпбеллом. Вона була б просто в захваті. Алістер був знайомий із багатьма з найвидатніших умів XX століття і якось в Іспанії накликав на себе гнів Роберта Ґрейвза, втікши з його музою Марго Каллас.

(Шон Байзелл, Щоденник книгаря, переклала з англійської Ярослава Стріха (Київ: Наш формат, 2019), с. 132–133)



assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Мирона Кордуби (1876–1947), українського історика, у 1922 р. – викладача Академічної гімназії у Львові та професора Таємного українського університету:

На засіданні комісії одинадцятьох Ц[елевич] здавав справоздання з поїздки до Відня і Праги. Ситуація дуже не-рожева. Вісті про конференцію нашого представництва в Ґенуї з Ллойдом Джорджем і Сканцером [йдеться про Карло Шанцера, міністра закордонних справ Італії] зовсім невірні, просто схоплені з воздуха. Так само, мабуть, мається справа з т. зв. леґалізацією уряду Петрушевича як уповновласненого заступника Східної Галичини, про котру трубілося в звідомленнях з Відня і у нашій пресі; бодай на моє питаня, хто леґалізував і як се переведено, справоздавець не міг нічого відповісти.

Між урядом і ширшою громадою в еміґрації є безнастанні непорозуміння, головно із-за того, що всі зарядження виходять без найменшого порозуміння з громадою та що навіть уповновласнені диктатора всі зарядження видають виключно на приказ диктатора, спихаючи на нього таким чином всю відвічальність навіть в тих справах, в яких він її не може і не повинен нести.

Не менше трагічно представляється справа з таборами, де панують того роду відносини і закралася така деморалізація, що відпоручник уряду, котрий відвідував табори, висказався, що одиноким виходом вважає негайне розв’язання таборів і розпущення зібраних там людей домів. Се звідомлення відпоручника мало на диктатора зробити вражіння удару грому – се значить, збутися останньої дошки надій і рятунку, підстави, на котрій мала б опертися реалізація корисного вирішення нашої справи Антантою.

Скрутне також і фінансове положення. Національна позичка, розписана в Америці, дала вправді добрий результат 107 000 долярів, але сі гроші вже на вичерпанні і стануть ледве до вересня. По тім реченці одинока надія на поміч з краю, значить, відсіля, де ми самі своїх потреб не в силі покрити. Вже тепер починається т. зв. скорочення штатів – значить, трагедія, котру переживає уряд Петлюри. Особливо багато гроша зуживають заграничні місії, дуже багато пожерла Ґенуя.

Мимо того всього, справоздавець найшов в уряді настрій оптимістичний, просто хворобливо оптимістичний, бо віру і запевнення, що наша справа вирішиться дуже швидко, швидше, чим хто сподівається, найдальше до трьох місяців, а вже в крайнім випадку до семи – віру і запевнення, не оперті на ніяких реальних даних. Нам, тобто краєві, роблять закид надто малої активності, значить, брак актів терору, оружних повстань...

В справі майбутніх сеймових виборів всі без виїмки стоять на становиську, що ми повинні бойкотувати вибори; одні з теоретичних зглядів непризнавання компетенції варшавського сейму, другі як, пр., Назарук, з практичних зглядів, бо не вірять, щоб ми змогли провести своїх людей. Як води годять домагання активності з сею чисто пасивною тактикою, Бог один знає!

Наше домагання в справі усунення зв’язкового за контракцію проти Нар. Ком[ітету] і Нац. Ради в кінці сповнено. В справі диктатури Петрушевич заявив свою готовність зложити той уряд, коли Нац. Рада сього зажадає, і вдоволитися урядом президента. Все се страшно трагічне, бо ціла суспільність уявляє собі справу в дуже рожевім світлі, і ми одні других дуримо, боячись виявити нагу правду. А окупанти травлять нас, мов собак.

Нині знов гості – ревізія; впали до камениці Тов. Ім. Шевч. о 9-й рано, заглядали до бібліотеки, перевели ревізію в прив. мешканні Дорошенка, а відтак на 2-му поверсі, наскочили на правників, що дожидали на виклад Чубатого; було їх к. 20; комісар пол[іції] казав всім вилеґітимуватися і списав їх імена, але нікого не арештував.

(Мирон Кордуба, Щоденник 1918–1925, упорядники Оля Гнатюк, Мирослав Чех (Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2021), с. 484–485)

Ілюстрація: засідання львівських професорів, на якому відбувалося попереднє обговорювання заснування Українського Таємного Університету, 1920 р. Мирон Кордуба сидить перший ліворуч.


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

July 2025

S M T W T F S
   1 2 3 4 5
6 7 8 9 101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 11th, 2025 02:07 am
Powered by Dreamwidth Studios