![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Мирона Кордуби (1876–1947), українського історика, у 1922 р. – викладача Академічної гімназії у Львові та професора Таємного українського університету:
На засіданні комісії одинадцятьох Ц[елевич] здавав справоздання з поїздки до Відня і Праги. Ситуація дуже не-рожева. Вісті про конференцію нашого представництва в Ґенуї з Ллойдом Джорджем і Сканцером [йдеться про Карло Шанцера, міністра закордонних справ Італії] зовсім невірні, просто схоплені з воздуха. Так само, мабуть, мається справа з т. зв. леґалізацією уряду Петрушевича як уповновласненого заступника Східної Галичини, про котру трубілося в звідомленнях з Відня і у нашій пресі; бодай на моє питаня, хто леґалізував і як се переведено, справоздавець не міг нічого відповісти.
Між урядом і ширшою громадою в еміґрації є безнастанні непорозуміння, головно із-за того, що всі зарядження виходять без найменшого порозуміння з громадою та що навіть уповновласнені диктатора всі зарядження видають виключно на приказ диктатора, спихаючи на нього таким чином всю відвічальність навіть в тих справах, в яких він її не може і не повинен нести.
Не менше трагічно представляється справа з таборами, де панують того роду відносини і закралася така деморалізація, що відпоручник уряду, котрий відвідував табори, висказався, що одиноким виходом вважає негайне розв’язання таборів і розпущення зібраних там людей домів. Се звідомлення відпоручника мало на диктатора зробити вражіння удару грому – се значить, збутися останньої дошки надій і рятунку, підстави, на котрій мала б опертися реалізація корисного вирішення нашої справи Антантою.
Скрутне також і фінансове положення. Національна позичка, розписана в Америці, дала вправді добрий результат 107 000 долярів, але сі гроші вже на вичерпанні і стануть ледве до вересня. По тім реченці одинока надія на поміч з краю, значить, відсіля, де ми самі своїх потреб не в силі покрити. Вже тепер починається т. зв. скорочення штатів – значить, трагедія, котру переживає уряд Петлюри. Особливо багато гроша зуживають заграничні місії, дуже багато пожерла Ґенуя.
Мимо того всього, справоздавець найшов в уряді настрій оптимістичний, просто хворобливо оптимістичний, бо віру і запевнення, що наша справа вирішиться дуже швидко, швидше, чим хто сподівається, найдальше до трьох місяців, а вже в крайнім випадку до семи – віру і запевнення, не оперті на ніяких реальних даних. Нам, тобто краєві, роблять закид надто малої активності, значить, брак актів терору, оружних повстань...
В справі майбутніх сеймових виборів всі без виїмки стоять на становиську, що ми повинні бойкотувати вибори; одні з теоретичних зглядів непризнавання компетенції варшавського сейму, другі як, пр., Назарук, з практичних зглядів, бо не вірять, щоб ми змогли провести своїх людей. Як води годять домагання активності з сею чисто пасивною тактикою, Бог один знає!
Наше домагання в справі усунення зв’язкового за контракцію проти Нар. Ком[ітету] і Нац. Ради в кінці сповнено. В справі диктатури Петрушевич заявив свою готовність зложити той уряд, коли Нац. Рада сього зажадає, і вдоволитися урядом президента. Все се страшно трагічне, бо ціла суспільність уявляє собі справу в дуже рожевім світлі, і ми одні других дуримо, боячись виявити нагу правду. А окупанти травлять нас, мов собак.
Нині знов гості – ревізія; впали до камениці Тов. Ім. Шевч. о 9-й рано, заглядали до бібліотеки, перевели ревізію в прив. мешканні Дорошенка, а відтак на 2-му поверсі, наскочили на правників, що дожидали на виклад Чубатого; було їх к. 20; комісар пол[іції] казав всім вилеґітимуватися і списав їх імена, але нікого не арештував.
Ілюстрація: засідання львівських професорів, на якому відбувалося попереднє обговорювання заснування Українського Таємного Університету, 1920 р. Мирон Кордуба сидить перший ліворуч.
