Епізод 365: Ольга Кобилянська, 30 грудня 1883 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Ольги Кобилянської (1863–1942), української письменниці, у 1883 р. – мешканки Кимполунга, тепер Румунія:

Сьогодні, власне кажучи вчора, одержала дуже гарного листа від Макса, в якому він мені також пише, що прочитав усі мої новели. Загалом дав дуже гарну оцінку й заохочує мене до писання. Боже, так гарно ще ніколи ніхто не писав до мене як він.

Сьогодні ввечері відбулася остання репетиція. Завтра вистава. Мені вкрай цікаво, як удасться п’єса. На цих репетиціях нудьгую жахливо. Сьогодні пізнала я Козуба і як грубіяна. Ф. сказала йому, що він тому не хотів грати свою роль, бо мусив тут оголосити свою любов і без взаємності. Козуб лежав витягнувшись у кріслі. «Ох, Ґєню, це мені байдуже, це не вражає мене!». Це сказав він, так зухвало і грубо, що я мало не здригнулася, але я не дивилась на нього і не рухалася з місця.

Зухвалий, обмежений дурень! Він, я...

Я справді загралася, і я тепер задоволена, що це так склалося.

Між мною і Зосею немає гармонії й ніколи не буде.

(Ольга Кобилянська, Зібрання творів, Т. 9, Щоденники. Публіцистика. Критика. Спогади. Автобіографії, упорядник Володимир Антофійчук, переклад з німецької Ельпідефора Панчука (Чернівці: Букрек, 2022), с. 20–21)

Comments

[paserbyp]

У 1899 році М. Павлик знайомить листовно Кобилянську з Лесею Українкою(Косач). На запрошення Косач Кобилянська приїздить до неї в Зелений Гай на Полтавщині, а через два роки поетеса була гостею Кобилянської в Чернівцях. Леся Українка відіграла значну роль у творчому зростанні письменниці з Буковини. Вона цінувала її талант, бо відчувала у високомистецьких творах посестри «гірську верховину, широкий горизонт». Між письменницями укладаються плідні стосунки, відображені як у їх творчості, так і в листуванні, що набуває інтимного характеру. Обмінюючись ідеями та світоглядом, Кобилянська та Косач разом стоять біля витоків творення феміністичного канону української літератури, вибудовуючи образ нової жінки: жінки-інтелігентки, борчині з обставинами пригнобленої верстви, закоханої в питомо жіночу душу та загальнолюдський гуманістичний ідеал. Хоча листи Кобилянської до Косач зникли з її особистого епістолярного архіву, листи Косач до Кобилянської збереглися і досліджуються досі як унікальний зразок феміністично-лесбійської епістолярної творчості в українській літературі. Саме до Кобилянської їде Косач після смерті Сергія Мержинського, щоб упоратися з горем.

У 1903 році, у розквіті таланту Кобилянська застудилася, внаслідок чого розвинувся частковий параліч. Це позбавило письменницю широкої можливості особисто спілкуватися з друзями-митцями, з народом. Недуга, хвороба та смерть батька, матеріальна скрута спричинили творчий спад: «Моє життя ніколи не було веселим, а тепер воно доходило до кульмінаційного пункту». Попри хворобу, смерть батька та злидні, Кобилянська невтомно працює і видається, досягаючи в наступні 10 років заслуженої літературної слави.

У 1940 році, після загарбання Бессарабії та Північної Буковини Радянським Союзом, більшовицька влада нагороджує Кобилянську почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Вона прийнята до Спілки радянських письменників України, паралельно змушена написати «партійне» за риторикою привітання приходу радянської влади на Буковину для альманаху «Вільна Буковина».

У 1941 році письменниця не змогла евакуюватися з Чернівців. Румунський уряд дав розпорядження передати письменницю військовому суду.

Наміри румунів залишилися нездійсненими, бо 21 березня 1942 року 78-річна Ольга Кобилянська померла. Румунська влада заборонила громадськості провести її в останню путь: на похороні були лише її рідні й близькі.