![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Юрія Лисянського (1773–1837), військового моряка, географа, океанографа українського походження на російській та британській службі, у квітні 1804 р. – капітана російського шлюпа «Нева», учасника навколосвітньої експедиції, який перебував на Острові Пасхи:
Спочатку я мав намір кинути якір у бухті Кука, але через неспокійну погоду побоювався західних вітрів, які можуть зробити це місце надто небезпечним. Оскільки з часу розлуки ми не бачилися з «Надією», я вирішив почекати на цьому острові кілька днів і трохи оглянути це місце, сподіваючись, що вона до нас знову приєднається. Відповідно, 18-го ми знову пройшли уздовж східної сторони острова і знайшли його таким же приємним, як і напередодні. Середина його значно нижча за краї, і кілька хиж розкидані тут і там між фруктовими деревами, яких, однак, було не так вже й багато. Ми трималися так близько до берега, що могли легко розрізнити тубільців, які слідували за кораблем уздовж берега. Вони були повністю голі, темно-мідного кольору. Проходячи цього разу, ми помітили п’ять монументів. Перший, що складався із чотирьох статуй, з’явився перед очима, щойно ми пройшли південний кінець острова; у складі другого було три статуї; третім був той, що ми бачили напередодні; і – на невеликій відстані від східної точки – стояли четвертий і п’ятий. В околицях двох останніх монументів було більше жител і місце здавалося краще обробленим, ніж будь-яке інше бачене нами. Ми також помітили численні кам’яні купи, вкриті зверху чимось білим, щодо чого я не міг скласти задовільного припущення. Хоча вітер і дув від норд-весту, прибій досить сильно бився о берег, уздовж якого я не міг знайти жодної якірної стоянки. На заході сонця вітер ущух, залишивши нас на відстані дев’яти миль на північ від східного мису. Упродовж дня нас оточували летючі риби й різні морські птахи.
