![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Зі щоденника Шона Байзелла (1970), шотландського книготорговця, у 2015 р. – мешканця міста Віґтаун, власника найбільшого в Шотландії магазину вживаних книг:
День понурий і холодний, зате хоч сухий.
На мою превелику втіху, вранці знайшов усі замовлення. Одне з них – прижиттєве німецькомовне видання Mein Kampf Гітлера. Усередині книжки лежала листівка, але я не володію німецькою, тож поняття не маю, що там написано. Книжка ж полетить за 90 фунтів до покупця в Німеччину.
До десятої прийшло аж п’ятеро відвідувачів, і всі скупилися. Якийсь чоловік придбав три ціпки, котрі виготовляє татуйований язичник Сенді – один із наших нечисленних постійних клієнтів. Він живе неподалік від Странрара і стверджує, що саме він – найтатуйованіший чоловік у Шотландії. А ще завзято виготовляє добрі ціпки. У нас налагоджено бартер: я йому – книжки, а він мені – ціпки, які я продаю у книгарні. Треба подзвонити Сенді і сказати, що наші запаси закінчуються.
Коли я пішов сьогодні на пошту, Вільям саме виходив з її темних глибин на перекур. У безпрецедентному вияві ґречності й добросусідства він не лише притримав мені двері, а й сказав:
– Доброго ранку, Шоне.
Чи то він захворів, чи то я.

no subject
Date: 2025-01-13 01:19 am (UTC)Автор описує один рік із життя крамниці. Розповідь розпочинається з епіграфа, який натякає, що праця книгаря не так вже легка, як може здатися: «Чи хотів би я стати книгарем de métier? Загалом – попри ласкавого роботодавця і певну кількість щасливих днів, проведених у книгарні - ні». (Джордж Орвелл «Спомини із книгарні». Лондон, листопад 1936 р.)
В подальшому Шон розповідає про те, що іноді мрії розбиваються об сувору правду життя: «Це тверезе попередження наївняків, як я, що досі вірять, наче продавати старі книжки – це ідилія: сиди собі у кріслі при каміні, поклавши ноги в капцях на ослінчик, пали люльку, гортай «Історію занепаду та загибелі Римської імперії» Гіббона й точи велемудрі розмови з милими ексцентричними покупцями, які радо розстаються із грошиками. Правда разюче відрізняється від цього образу. З усіх Орвеллових спостережень у тому есеї найвлучніше, на мою думку, звучить так: «Чимало наших відвідувачів належать до тієї людської породи, що де завгодно завдає клопоту, але особливо розперізується в книгарні».
Він ще раз доводить, що праця в книжковій крамниці приносить безліч проблем – це і невдоволені покупці і дивні вимоги, і просто чудернацькі люди, які ходять по таких крамницях. Але є в такій праці і щасливі моменти, це коли приходять люди дійсно закохані в книжки, які дуже натхненно підходять до вибору літератури. Все це приносить багато клопоту, але ніяк не впливає на заробіток грошей. Тому Шон постійно переймається щодо виживання своєї крамниці. Ось який відгук на цей роман був написаний у виданні «Guardian»: «У дивовижному сардонічному стилі Байзелл розповідає про повсякденну боротьбу за існування: спілкування з працівниками, вражаюча різкість клієнтів, тривога, яку він завжди відчуває, коли проходить повз небажані книжки».
Автор «Щоденника книгаря» дає читачам можливість опинитися в круговороті подій, якими живе книгарня і відчути атмосферу книжкового життя.