Епізод 288: Ольга N., 14 жовтня 1943 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника невідомої ближче жінки на ім’я Ольга (1923–?), вчительки, у 1943 р. – мешканки Знам’янки:

Сьогодні мені 20 років! Ого! 20 років! Яка я вже велика. А головне – молода. Я навіть боюся зізнатися, що мені вже так багато років! [...] Ксанка, подруга Ніни, прийшла мене привітати, а Шурена зайшла, щоб піти з нею до німців, які запрошували її. Але ось ми у них. Нудно. Вони нудні. Слухаємо радіо. Один із них розуміє російську, але не вимикає радянський передатчик. Ми чуємо голос Рад, «ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!». Мене не тішить ця передача, як раніше. Сердить навіть. Мені огидний голос Рад. Я не хочу їх більше! Нехай це навіть не шляхетно з мого боку, але це так.

(Дневник. Мысли. Детали. “Я не могу относиться с презрением к своим врагам, если даже не – наоборот. Хотя во мне все и кипит”, передмова Олени Бетлій, Катерини Диси, Юлії Кислої, у Україна модерна. Архів [2014], с. 19. Переклад з російської)

Ілюстрація: наслідки радянського бомбардування залізничної станції Знам’янка, жовтень 1943 р. Фото Вальтера Голлнаґеля.