![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Василя Захарченка (1936–2018), українського письменника, у 2001 р. – мешканця Черкас:
Читаю книгу листів до друзів Григорія Білоуса, і така думка. Про важливість листування, яке затухає в наш час «мобілок» і просто телефонів та телеграфу. Листування – це письмове спілкування. Чим воно важливе й симпатичне і необхідне для людства? Усне наше спілкування – це чудо, дане нам Богом. Його сила й принадність у безпосередності, це як телебачення чи певною мірою – телефон. Але поговорив з людиною, від розмови лишилася пам’ять про сказане і настрій твій у сказанні й настрій співрозмовника, які (ці два настрої) з плином часу згасають, гаснуть, і невзабарі від них зостається хіба що тільки сивенький попілець... А письмове спілкування – це ж як книга. Будь-коли береш лист і перечитуєш його. Коли ж це листування відомих людей, то такі листи стають книгою не тільки для того, кому вони кореспондувались, а й для широкого кола читачів. Отож, хай живе письмове спілкування!
Позавчора побачив на фронтоні облдержадміністрації новий герб України замість здовбаного совєтського напередодні 10-річчя Незалежности. І нічого, всі старі прокомуністичені пеньки мовчать. Отак колись і монументи Ленінів знесемо, і жодна собака не посміє й писнути. Останній совєтський герб у Черкасах нарешті скинули, а ще кілька років тому «Просвіті» довелося судитися з облдержадміністрацією проти цього герба, і адміністрація, звичайно ж, «виграла» тоді справу. Таки часи міняються, і комуністичне гаддя пришерхає по кабінетах нещасної Української держави.
Ілюстрація: будинок Черкаської обласної державної адміністрації на площі Соборній після 2008 р., вже без Леніна.
