assassins_cloak | Епізод 789: Олена Лазун, 27 лютого 2022 року

Зі щоденника Олени Лазун, української журналістки, у лютому 2022 р. – мешканки Чернігова:

Пишу ці рядки, сидячи на підлозі в підвалі. Набираю текст в нотатках на телефоні. Це жах як незручно, але боюсь потім забути всі ці доволі цікаві емоції.

Ми щодня все більше модернізуємо нашу підвальну «кімнату». В принципі, мені вже майже все подобається.

Сьогодні надули величезний надувний матрац. Нарешті я зрозуміла, навіщо багато років тому його придбала! Саме для цього він і був потрібен – зробити наше підвальне життя більш комфортним.

А ще я познімала цілі жмутки павутиння дерев’яною палкою. Потім знайшла рештки чийогось віника. Ним позамітала пилюку з дерев’яних дошок, які слугують нам підлогою. А над яскравою лампочкою ми зробили шикарний абажур з зеленої сітки, схожої на упаковку від чогось. Її теж хтось викинув тут у підвалі. Вийшло приємне зеленкувате світло. Таке домашньо-інтимне та заспокійливе.

Я вже майже розумію бомжів, які облаштовують собі такі ось оселі в підвалах і цілком щасливі.

Моя маленька донечка теж вже майже звикла до підземелля. Спочатку сире та брудне, тепер воно стало для нас відносно комфортним майже домом.

Сусіди як можуть допомагають розважати Катрусю. Знаходять в підвальних сарайчиках старі іграшки своїх дітей і дарують Катрусі. Ми вже маємо велику машину вантажну, скакалку та велобіг!!! А ще сусідка баба Люба пообіцяла нам санки і гітару. Домовились забрати їх після війни.

Катруся грається на брудних дошках, в пилу. Дала їй монетки. Вона акуратно розкладає їх своїми маленькими пальчиками на брудній дошці в рядок. Потім перекладає на подарований старий велобіг. І знову – на підлогу. Так зайняла сама себе хвилин на 20.

Бігати по підвалу не дозволяємо (принаймні намагаємось зупиняти), бо тоді в повітрі підіймається справжня пилова буря. Важко дихати. Починаємо кашляти. Весь одяг Катрусі брудний від того пилу. Ми всі брудні. Але якось то не турбує нас абсолютно.

Найстрашніше в цих підвальних іграх моєї дитини, що мене це аж ніяк не тривожить – бруд, пил, антисанітарія. Мені якось спокійно-байдуже.

Вперше ночуємо у підвалі. Катруся з'їла свою кашку, пострибала на надувному матраці, поплакала-повередувала і врешті-решт заснула. В одязі: в рожевій курточці, рожевій шапці та рожевих чобітках. Ми вкрили її ще одним кожушком та теплим пледом. Чоловік спить поряд. Заснув майже миттєво. Він теж дуже втомився від цього жаху.

(Олена Лазун, Щоденник моєї війни (Чернігів, 2022), с. 17–19)