Епізод 395: Олександр Міщенко, 29 січня 1986 року

Зі щоденника Олександра Міщенка (Олеся Волі) (1952), українського письменника та журналіста, у 1986 р. – провідника пасажирських поїздів:

Грузинські ревізори:

«Сір, сір єсть? Сулугуні ілі любітєльскій...». Актів, коли сиром обдаруєш, не пишуть, ще й за сир гроші дадуть.

Карагандинським і павлоградським ревізорам дай ковбасу суху.

Провідник її ще й підсушить у дорозі, тоді вона блищить пахнучи, аж слинка тече. Ревізори, як хорти, накидаються на ту ковбасу і також актів не пишуть, хоч ти який грішний будеш...

Кисловодських ревізорів київським фірмовим тортом ощаслив: можеш тоді спокійно їхати кавказькою дорогою: не покарають.

До речі, в Адлері в магазині «Океан» червону рибу теж в основному лише за київський торт дефіцитний візьмеш.

Прокурена, спита дівиця років двадцяти – двадцяти трьох. В третьому вагоні їде. Без маршруту. Шалава! На охорону їй треба виходити – вона ж вухом не веде. А працює з травня минулого року провідницею, і хлопці до неї гидливо ставляться. Лише один – з «шизою» – клинці підбиває.

Бальзак мав рацію: тих жінок, які опускаються, навіть люблять; зате опущених – ненавидять.

(Олесь Воля [Олександр Міщенко], Щоденник. Сорок років. 1969–2009 (Київ: Аконіт, 2011), с. 585–586)

Ілюстрація: посадка на приміський поїзд до моря в Калінінграді, можливо, кінець 1960-х – початок 1970-х рр.