Епізод 472: Нестор Білоус, 16 квітня 1933 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Нестора Білоуса (1889–1972), українського селянина, у 1933 р. – мешканця села Леб’яже тепер Чугуївського району Харківської області:

Великдень. Я був на роботі в артілі, скородили, а на селі людей і не видати, раніше було веселилися люди, гойдалки, гармоні, ігри всілякі, а сьогодні скрізь смуток і голод. Розговлялися пісним борщем, трохи смаженої картоплі і молочна каша, дала молока кума Манька. Калихоч Пилип забрав у яру м’ясо дохлої коняки, перелите карболкою, і поніс додому.

(“Щоденник селянина Нестора Білоуса”, у «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні, упорядкування, вступна стаття, загальна редакція Ярослава Файзуліна (Київ: Фенікс, 2018), с. 183. Переклад з російської)

Ілюстрація: жінка з дитиною на вулиці Харкова. Фото Александра Вінерберґера, 1933 р.

Comments

[paserbyp]

Про Голодомор 1932–1933 років в Україні публікацій уже не бракує але авторами цих щоденників були звичайні люди: селянин, учителька, студент, партієць… Свої нотатки вони робили не сподіваючись, що ті колись будуть опубліковані, що їх прочитають тисячі й тисячі людей. Вони не ставили перед собою цілі написати історії Голодомору, а лише фіксували побачене, почуте, прожите та пережите.

Парадоксально, але ті записи вціліли донині завдяки радянським спецслужбам. Для чекістів вони були "вєщдоками" – речовими доказами, промовистими свідченнями "контрреволюційної діяльності" авторів. У конвертах при їхніх кримінальних справах і збереглися ці сім історій людей, записаних в режимі реального часу на тлі апокаліпсису – Голодомору, з усіма його "декораціями"-жахіттями. Герої в ті роки катастрофи проживають свої особисті історії – із найнесподіванішими сюжетними лініями й поворотами. І то такими, що не спали б на думку й найгеніальнішому драматургові.

На сторінках цих щоденників, попри пекельно-смертельне лихоліття, коли їх писано, людське життя триває у всій повноті: з радістю від народження дітей і болем від утрати рідних, з коханням та інтригами, з прикладами небаченої жертовності та відразливої ницості. Тут багато безцінних свідчень "із перших уст" про стратегії виживання людей у ті страшні часи. У спустошених голодом українських селах, містечках і містах.

З щоденника Нестора Білоуса від 17 квітня 1933 р.: "Сьогодні поховати 11 душ мертвих від голоду."

Оповідь про Голодомор більшість авторів розпочинають із 1929 року, коли більшовицька влада взялася за суцільну колективізацію селянських господарств і примусові хлібозаготівлі – фактично пограбування українського селянства. Відтоді щораз дужче затягує зашморг на його шиї, що врешті-решт призводить до масштабного голоду.

Першим із авторів щоденників запис про примусові хлібозаготівлі зробив селянин Нестор Білоус 1 червня 1929 року: «Началась хлебо-заготовка в порядке разверстки, на 150 дворов более зажиточных наложено 6500 пуд. Если хлеба не оказывалось, то брали скот и сало и все, что попадало под руки…».
А далі ледь не щодня Білоус фіксує в рідному селі Леб’яжому на Харківщині факти примусових хлібозаготівель, свавілля влади, конфіскації майна, спротиву населення, розпродажів на «червоних базарах» тощо. Приміром, 7 червня 1929-го: «Была продажа скота в сельхозе, конфискованного за хлебо-заготовку»; 12 червня: «И ещё наложено на 30 человек добавка хлебо-заготовки 600 пудов. Забирают скот и сельхоз. инвентарь»; 23 червня: «Прошел днем небольшой дождь, вечером сгорела хата Филипа Мачулы, из разговоров, будто подпалено за хлебо-разверстку, как активиста».

Для «викачки» хліба з селянських комор влада запроваджує понад десяток різноманітних податків, зборів, позик, самообкладань. Нестор Білоус, який спочатку слухняно їх усі виконував, 6 жовтня 1929 року з розпачем констатує: «Хлебо-заготовку каждый день и красные обозы организуют, и так ходют по дворах – давай выполняй, положение крестьян очень тяжелое. 1е) хлебо-заг[отовка], 2) налог, 3) страховка, 4) самообложение, 5) заем индустриализации, 6) добавление пая – до 25 рублей, 7) за землеустройство и все это должен до 1/I-30 расплотится, так что хватит ли терпения у крестьян, и все даешь, не разговаривай, а если кто, что сказал, то сичас же считают контр-революционером».

Паралельно з хлібозаготівлями відбувається масова колективізація селянських господарств. «Правительство делает нажим на крестьянство, чтобы перешло все крестьянство в колективы – созы, гуртки и тому подобные, – пише Білоус 16 липня 1929 року. – А мое мнение, что с этой политики нечево не выйдет, а если бы дали крестьянину землю на отруб, без права продажи, то он бы поднял урожайность – 100 пуд. из десятины в среднем и был бы крестьянин богатый и в Государство было бы, что давать, а бедноту всю организовать в колективы»