Епізод 470: Марія Інлендер, 14 квітня 1903 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Марії Інлендер (1886–1943), у квітні 1903 р. – мешканки Львова, учениці гімназії:

Я чекала цих свят як порятунку, чекала на відпочинок і спокій. Зараз уже по святах, а я, може, ще більше змучена, ніж перед цим. Але записую це тільки як факт, без жалю, без гіркоти. Сама цього хотіла. Адже залишилась у Львові для Вісюні і для Ядзьки, бо хотіла їм чимось бути корисною. Цілий тиждень ходила з Ядзею, з Марисею, часом з Вітеком і зі Зиґмусем на прогулянки або містом. Часом уже собі думала, що забагато беру на себе, що не маю права так марнувати цей тиждень спокою. Але коли пригадувала собі Криницю, то була готова піти з Ядзькою куди завгодно. Вже завтра вони їдуть. З Вісюнею нічого не мала, бо вона або ходила містом, або приймала гостей. У Тітоньки все вирувало і кипіло, а я вкотре мала змогу здивуватись її здатності до самозречення.

Уже завтра починаю лекції з Козловським і мушу добре взятися за зубріння, бо втратила цілий тиждень. А так жодних сил і наснаги не маю. Не знаю, чи є щось гірше, ніж учитися без захоплення, як на панщині. Аби вже тільки закінчити ту гімназію.

Геньо хоч уже є чимось. Отримав посаду у адвоката, має лекції, має гроші, і від першого травня облаштовується в місті самостійно, буде господарем на своєму місці. Тішуся через це за нього, але і заздрю. Чи настане колись для мене така година, що я скажу собі: «Я сама собі господиня»?

Зараз скучаю за Толею і цілий тиждень чекала на листа від неї. Сьогодні прийшов. З нього пробивається якийсь спокійний, безхмарний тон, і я тішуся, що їй добре. Як я люблю цю дівчину. Це моя перша любов, коли я люблю і не питаю: «Що ти мені за це даси?». Нічого від неї не вимагаю, приймаю з вдячністю те, що дає, а їй би віддала все. Тільки чи довго так буде?

(Maria Inlender, Dzienniki młodzieńcze. Lwów – Wiedeń. 1901–1907, opracowanie Ewa Maria Magdalena Guski, Iza Natasza Czapska (Szczecin: Volumina. pl, [2014]), s. 207–208. Переклад з польської)

Ілюстрація: Марія Інлендер (сидить друга ліворуч) та її однокласниці, 1902/1903 р.

Comments

[paserbyp]

Щоденники Марії Інлендер, ретельно відредаговані,
де є короткий але змістовний вступ,
пояснення роблять набагато простіше
читання (було розшифровані
псевдоніми людей, описаних у спеціальних зошитах),
інкрустовані фотографії не тільки надзвичайно красиві,
як соціологічний та історичний документ
(хоча сприймається з цієї точки зору дуже добре)
але також дуже цікаве дослідження досвіду
зростаючий дівчини, яка не стикається
не тільки з побутовими проблемами але
також намагається знайти місце, яке
буде власною точкою відображення,
де є простір для окремих поселень,
перш за все, з собою.

Значна перевага щоденників це те
що нотатки справді автентичні,
проявляючись, серед іншого, в очевидній
стилістичній незграбності (тут
плюс редакторам – текст, хоча й очевидний
але довелося редагувати, адаптувати
до норм сучасної польської мови,
не позбавлену авторського підпису,
її специфіку яку легко зрозуміти), у по‑
повторення певних фігур.

Виникаючі в ритмі плину днів, місяців, років
історія щоденника захоплююче
свідчення змін на мовному рівні
звичним але перш за все це
цікавий портрет дівчини, молодої
жінки обережно, поступово, захоплено
з ентузіазмом або з покорою (на щастя
швидко ламається) конструювання
себе.

Що важливо, це іманентно для
цього автобіографічного жанру,
де у наведеному тут тексті він
чітко переплітається з реляційністю,
тобто зображуючи себе через
замальовування фігур інших – членів
родини, друзі та знайомих.

Для Марiї ближчі і дальні знайомі були дзеркалами,
в якому вона дивилася на себе із задоволенням
і часто зі значним несхваленням. Вона була досить
самовпевненою, злегка егоцентричною, екзальтованою,
зберігаючи велику доза(іноді надмірну) самокритики,
вона вміло розпізнала свій шлях.

Читаючи її щоденники 1901–1907 років
це зустріч із гострим спостерігачем реалій
і справжнім, талановитим і амбітним студентом,
відданим другом.

В щоденнику також важливі емоційні, прямі ноти,
а також тих, хто в примирливому тоні,
часом навіть трохи втомливий, про що свідчить
що сама авторка не обов’язково
почувалася добре у своїй ролі підлітка як
дівчина, яка має творчу поведінку або ставлення:

«Під цими начебто спокійними записами
[…] всередині приховано драматичне напруження
іноді, але рідко, проявляється: в пусті
місцях у тексті, у раптові моменти тиші,
бурхливі спалахи або кілька розривів
на цих сторінках…»

Головна мета це те що художні нотки були
самопізнанням, та мали можливість перевірити
власні погляди, а також усунення небажаних
рис характеру, які її турбували бути щасливою.