![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗ листа Соломії Павличко (1958–1999), української письменниці, перекладачки та літературознавиці, у 1991 р. – мешканки Києва, наукової співробітниці Інституту літератури АН УРСР, до Богдана Кравченка:
Драматична конфронтація в Москві якось розсмокталася. Мітинґ 28-го все ж відбувся, і туди прийшло понад 700 тисяч народу. Кожен, хто ще хоч трохи цікавиться політикою, всі останні дні спостерігав за баталіями на російському з’їзді, за драматичною боротьбою Єльцина і його команди проти Союзу. На цьому фоні київське парламентське життя виглядало досить спокійно. Комуністи після референдуму трохи притихли, і демократи йдуть в бій уже не з такою пристрастю. Тільки в Львові демократи ентузіастично відсвяткували річницю свого перебування при владі. І справді рік тому, в березні, відбулися перші в історії України парламентські вибори. Я тоді була в Едмонтоні, і ми, неймовірно схвильовані, дзвонили з тобою до Києва, дізнаватися, хто програв, а хто переміг.
Нові державні ціни, які встановив «центр» (так виглядає наш псевдоринок а ля Горбачов) і які сьогодні вступили в силу, такі ґрандіозно великі, що затьмарюють всі чахлі обіцянки про якесь майбутнє життя в щасті і добробуті. В них – у це щастя і добробут – остаточно ніхто не вірить. Для вчених, моїх колеґ, і для мене так само – це передовсім удар по поїздках на Захід. Квиток в Америку тепер коштує понад 6 тисяч карбованців. Отже, їхати з цієї країни можна вільно, але попробуй виїди при таких цінах на квитки і їхньому тотальному дефіциті навіть при нинішніх цінах. І все ж і при нових цінах всюди стоять черги, тільки люди стали ще сумніші, а газети ще саркастичніші. І всі, як завжди, як кожного дня протягом останнього часу, думають про майбутнє. Що завтра?
І, мабуть, ніхто не знає відповіді на це питання, ні шахтарі з відчайдушними політичними вимогами відставки Президента, ні партократи з упертим бажанням зберегти наш голодний «соціалістичний вибір», ні опозиціонери-донкіхоти, ні кабінетні вчені. І я так само не знаю, що буде з нами всіма і з усією цією державою завтра (держави під назвою СРСР в перспективі, звичайно, не стане), але впевнена, буде щось інше, ніж учора. А де є рух, є якась надія.
no subject
Date: 2025-04-02 02:05 pm (UTC)С. Павличко народилася в м. Львів, в сім'ї українського письменника Дмитра Павличка та Богдани Павличко. Перші роки життя Соломії минули у Львові, а потім родина переїхала в Київ. Мала молодшу сестру Роксолану.
З дитинства Соломія багато читала. Закінчила відділення романо-германських мов і літератури Київського національного університету ім. Т. Шевченка. У 1984 р. захистила кандидатську дисертацію з американської літератури. У 1995 р. захистила докторську дисертацію з теорії літератури «Дискурс модернізму в українській літературі».
С. Павличко - доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії, член Спілки письменників України.
Практично все своє коротке життя Соломія Дмитрівна присвятила академічній діяльності та викладанню. Серед її місць роботи Національний університет «Києво-Могилянська академія», Альбертський університет (Едмонт, 1990), Гарвардська літня школа україністики (1996-1997).
З 1985 р. С. Павличко працювала в Інституті літератури НАН України. Доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії, член Спілки письменників України.
Соломія Дмитрівна була двічі заміжньою. Перший чоловік - Михайло Загребельний, син письменника П. Загребельного, з яким у письменниці була донька Богдана. Другий чоловік - канадський історик та політолог українського походження Богдан Кравченко.
Науковий доробок С. Павличко - 5 книг, серед яких переклади, дослідження з теорії іноземної та української літератури, фемінізму.
У 1992 р. С. Павличкр спільно з Богданом Кравченком заснувала видавництво «Основи», метою якого було видавати в українському перекладі класичні праці з гуманітарного знання. До останнього дні С. Павличко незмінно очолювала редакційну раду і формувала видавничу політику.
Соломія також була гостем-викладачем української літератури в Альбертському університеті і в Гарварді, куди її запрошено як стипендіата програми Фулбрайта.
С. Павличко була для української культури ключовою фігурою – у науці про літературу, у царині українського наукового перекладу, у зв’язках між Україною та Заходом, у розвиткові східноєвропейського фемінізму відіграла значну роль.
Життєвою парадигмою С. Павличко було “Я люблю життя”. Вона встигала все – видавати ґрунтовні праці в своєму видавництві “Основи”, писати статті, читати лекції – як в Україні, так і за кордоном, устигала долучатися, розвивати, просувати, сприяти, брати участь, підставляти плече.
Всупереч традиційному українському літературознавству - всуціль патріархальному, закутому в залізобетон та вбраному рушниками, С. Павличко бачила в літературі передовсім живих людей. Її докторська дисертація “Дискурс модернізму в українській літературі” (1995) всебічно розглядає конфлікт між модернізмом і народництвом. Це практично зроблена перша ревізія української літератури ХХ ст.
Як публіцист С. Павличко стала відома завдяки “Листам з Києва” (1990-1991), - англомовним статтям про фемінізм і жіночу політику в Україні, інтерв’ю на українському та зарубіжному ТБ. Гарний стиль і оригінальний тип мислення відзначали навіть носії англійської мови – отже, уже не треба було доводити, що Україна на рівних з іншими країнами.
Жіночому питанню присвячена книга С. Павличко “Фемінізм” - збірник статей, досліджень та інтерв’ю, у яких зроблені сміливі спроби проаналізувати складові цього духовного феномену – як на матеріалі сучасності, так і недалекого минулого.
С. Павличко плідно перекладала: “Коханця леді Чатерлей” Д. Лоуренса (випередивши російський переклад), твори В. Ґолдінґа (роман-попередження “Володар мух”), М. Твена, Е. Гемінґвея. Але до цього вона дослідить постать Байрона, американський романтизм: Р. Волдо Емерсона, В. Вітмена – і майже тоді невідому геніальну поетесу Е. Дікінсон.
Лебединим співом Соломії Павличко стало незавершене дослідження “Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського”. Це була данина її несправдженій мрії - стати сходознавцем. Дослідниця бажала зламати облудний стереотип: пани гноблять кріпаків, Л. Українка була “другом робітників” і таке інше. Довести автентичність і давню історію України, її складність і оригінальність було метою С. Павличко. Уміння подивитися на літературу “незашореним поглядом”. Справжній розвиток української літератури Соломія бачила в модернізмі, а компаративний аналіз англомовного та українського світів їй дуже придавався.
31 грудня 1999 року взяла участь у телепередачі «Сніданку з 1+1», а ввечері вдома, унаслідок отруєння чадним газом від несправного бойлера, втратила свідомість і захлинулась у ванній у 41-річному віці. Похорон Соломії Павличко з численною участю громади відбувся в Києві на Байковому кладовищі 4 січня 2000 року.