![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗ листа Соломії Павличко (1958–1999), української письменниці, перекладачки та літературознавиці, у 1991 р. – мешканки Києва, наукової співробітниці Інституту літератури АН УРСР, до Богдана Кравченка:
Драматична конфронтація в Москві якось розсмокталася. Мітинґ 28-го все ж відбувся, і туди прийшло понад 700 тисяч народу. Кожен, хто ще хоч трохи цікавиться політикою, всі останні дні спостерігав за баталіями на російському з’їзді, за драматичною боротьбою Єльцина і його команди проти Союзу. На цьому фоні київське парламентське життя виглядало досить спокійно. Комуністи після референдуму трохи притихли, і демократи йдуть в бій уже не з такою пристрастю. Тільки в Львові демократи ентузіастично відсвяткували річницю свого перебування при владі. І справді рік тому, в березні, відбулися перші в історії України парламентські вибори. Я тоді була в Едмонтоні, і ми, неймовірно схвильовані, дзвонили з тобою до Києва, дізнаватися, хто програв, а хто переміг.
Нові державні ціни, які встановив «центр» (так виглядає наш псевдоринок а ля Горбачов) і які сьогодні вступили в силу, такі ґрандіозно великі, що затьмарюють всі чахлі обіцянки про якесь майбутнє життя в щасті і добробуті. В них – у це щастя і добробут – остаточно ніхто не вірить. Для вчених, моїх колеґ, і для мене так само – це передовсім удар по поїздках на Захід. Квиток в Америку тепер коштує понад 6 тисяч карбованців. Отже, їхати з цієї країни можна вільно, але попробуй виїди при таких цінах на квитки і їхньому тотальному дефіциті навіть при нинішніх цінах. І все ж і при нових цінах всюди стоять черги, тільки люди стали ще сумніші, а газети ще саркастичніші. І всі, як завжди, як кожного дня протягом останнього часу, думають про майбутнє. Що завтра?
І, мабуть, ніхто не знає відповіді на це питання, ні шахтарі з відчайдушними політичними вимогами відставки Президента, ні партократи з упертим бажанням зберегти наш голодний «соціалістичний вибір», ні опозиціонери-донкіхоти, ні кабінетні вчені. І я так само не знаю, що буде з нами всіма і з усією цією державою завтра (держави під назвою СРСР в перспективі, звичайно, не стане), але впевнена, буде щось інше, ніж учора. А де є рух, є якась надія.
