![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Аркадія Любченка (1899–1945), українського письменника та перекладача, у лютому 1943 р. – мешканця Києва:
А все таки... свинство. Є відділ, так би мовити, культури – і є пристойний укр. письменник Любченко, що серйозно хворіє й ніде не працює. Як же, з чого він живе? Чи не слід було б цим зацікавитись і в міру можливого підтримати його, зберегти потрібну людину? Ні, про це відділ культури ні гу-гу. Хоч і пропадай – нам що до того? Хами, а може... вороги, україножери? Чорт їх зна! Може... і те і друге. Днями надіслали до мене Н. Калюжну, запрошують взяти участь у літерат. вечорі. От комедія! Кому цей вечір тепер потрібен – хіба що гестапо? Я одмовився, пославшись на хворобу. Так, страшенне зубожіння, людська здрібнілість. Люди є, але людей нема.
На базарі неймовірний ажіотаж. Шкляночка солі – 140 крб. Паніка в місті росте. Чутки найдивовижніші, найбезглуздіші – очевидна ворожа агітація.
А вчора Б. Винницький розповідає, що в Харкові залишилось багато населення, свідомо ждучи нову вже російську армію, нових російських порядків і благ. Так бо підготовила людей (собі ж на гірше) необачна німецька пропаганда. А німців, мовляв, підбили на це укр. націоналісти. Отже, виходить, що в німецьких обмахах винні українці. Яка дурна провокація! Тим часом чутку цю ширять. Припекло російську гадюку, вона й крутиться.
Вчора знову ходив на Поділ Вознесенським спуском. Одлига, моква, справжній березень. Між ярів – вул. Кожум’яцька, Дьогтярна, Гончарна, кривобокі будиночки, дерев’яні халупки, накопичення, тіснота, бруд і весняна вже прілість. Бліді виснажені люди, бліді обшарпані діти, хвацькі чубаті хлопці, що ходять лише серединою вулиці, затягані синьолиці дівчата з різкими рухами й верескливими голосами. Тут, по цих хатках, подвір’ях і вулицях никають самі злидні, злоба, порок і гріх. Але, по-за цим, тут почувається старий, романтикою овіяний Київ.
(Щоденник Аркадія Любченка, 2/XI-41 р. – 21/II-45 р., упорядник Юрій Луцький (Львів; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1999), с. 120)
Ілюстрація: таку або майже таку панораму вулиці Гончарної можна було побачити і за часів Любченка, і на покоління раніше, але це 1983 рік. Фото з ресурсу pastvu.com.
