Епізод 409: Ришард Ґаншинець, 12 лютого 1946 року

[assassins_cloak]

З листа Ришарда Ґаншинця (1888–1958), польського мовознавця, філолога-класика, у лютому 1946 р. – професора Львівського університету, до дружини Софії:

Вже навіть після півночі, бо знову пакував книжки. Епідемія грипу в Москві, Києві і тут. Ще маю катар і приймаю порошки. На тиждень маю 18 годин – 8 на I курсі, 10 годин на IV і до того Академія. Мене це сильно втомлює, але треба це витримати. Радіо постійно подає статистику з виборів і постійно повторює, що в 1300 округах пройшли всі кандидати «блоку комуністів і безпартійних», і що крім них жодного кандидата не підтримали. Як це смішно! Ніби взагалі про якогось іншого кандидата можна було подумати. Тут у Львові міліція вже о ½ на 7 ранку (ваша ½ на 5) зганяла людей на вибори і до пізнього вечора контролювала кожну кам’яницю, чи всі пішли. До мене не прийшли. За справу честі кожен патріот уважав напитися до безтямності і від усього серця співати.

Під час перерви в університеті зустрівся з Куриловичем: він розповідав мені про те, що в Італії польський військовий аташе при польському посольстві в товаристві англійського майора вибрався до армії Андерса, щоби заохотити солдатів до повернення додому (армія Андерса є частиною англійської армії). Там англійця ввічливо прийняли в касино, а наш аташе на власний ризик попрямував до солдатів. Коли він сказав, навіщо прийшов, його побили і виробили йому міни, тож він чимскоріше накивав п’ятами. Польський посол, проф. Кот [...], у зв’язку з цим висловив протест Англії (бо це її солдати його побили) та Італії (бо це на їхній території). Хоч це справді негарно, та вийшла добра наука, і ми маємо з того непогану сатисфакцію.

Спакував дев’ять скринь книжок, а взагалі не помітно, щоби щось зменшилося. Це неприємна і виснажлива робота, але її слід закінчити. Тому попри кашель і озноб наполегливо працюю над цим щодня і сподіваюся, що якось доберуся до кінця. [...] Від тебе не маю звісток з вересня. [...]

(Ryszard Gansiniec, Notatki lwowskie 1944–1946, redakcja naukowa: Radość Gansiniec, Krzysztof Królczyk (Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2020), s. 198–199. Переклад з польської)

Comments

[paserbyp]

В архіві Львівського національного університету імені Івана Франка
зберігається автобіографія, написана влітку 1945 р., не пізніше 17 серпня.
Під час згаданого в автобіографії трисеместрового навчання у
Мюнстері, Ришард Ґаншинець переміг у студентському науковому конкурсі.
Звертає на себе увагу згадка про службу в армії. У 1915 р. він був призваний до
армії як прусський підданий. Після короткого перебування на Західному фронті він
повернувся до Берліна, щоб скласти дипломний іспит з класичної філології,
германістики та філософії. Однак у 1917 р. внаслідок конфлікту з прусською
(окупаційною) владою, його було відкликано з відпустки, знову повернуто до армії
та відправлено на східний фронт, де він служив до кінця Першої світової війни.

16 червня 1920 р. Ришард Ґаншинець погодився прийняти кафедру класичної
філології у Львівському університеті. Наприкінці вересня 1920 р. він був
звільнений з посади на кафедрі класичної філології Познанського університету, і
міг приступити до роботи у Львові. 6 листопада 1920 р. йому було визначено
тижневе навантаження обсягом 5 годин лекційних і 2 години практичних занять.

Згодом тижневе навантаження було зменшене до 4 год. Однак епопея з
переведенням до Львівського університету тривала ще деякий час, через
проблему відшкодування коштів на переїзд. 14 грудня 1920 р. декан
філософського відділення Львівського університету отримав від професора
Ґаншинця листа:
«Познань д. 2. Грудень 1920 року. За умови, що Міністерство відшкодує мені
фактичні витрати на переселення, я погоджуюся зайняти кафедру класичної
філології Львівського університету Яна Казимира».

Окрім цього, існували також проблеми з житлом у Львові, які не могли
вирішитися протягом досить тривалого часу. Поки Професор Ґаншинець ще був
у Познані, житло не могли підібрати, бо потрібна була його особиста присутність у
Львові. Згодом, у нього був конфлікт із сусідами, з якими він ділив помешкання на
вулиці Потоцького (суч. Жуковського В.), буд. 20. Зокрема, йому чинили перепони
у користуванні центральним входом, ванною кімнатою, газом тощо. Він називав
такі умови для життя та роботи неможливими і скаржився, що не отримав з боку
університету тієї підтримки, на яку розраховував і бажав. Професор вимагав від
Академічного Сенату університету втрутитися та посприяти у вирішенні цього
питання. Якщо ж до першого грудня 1921 р. питання щодо можливості повного
користування помешканням не було б вирішено, то він погрожував відмовитися
від кафедри, з якої до тих пір він мав лише прикрощі. З часом він отримав інше
житло. У заповненому 30 травня 1945 р. особистому листку по обліку кадрів як
домашня адреса була вказана вулиця Обертинська (суч. Зарицьких), буд. 22, кв. 5.

Потрібно зауважити, що розлучення Ришарда Ґаншинця з Познанським
університетом відбувалося на фоні роботи дисциплінарної комісії, за участі
ректора Геліодора Свєнціцького. Відповідний звіт ректорат Познанського
університету надіслав сенатові Львівського університету. Зміст цього звіту
засвідчує, що у результаті проведеного розслідування, комісія зробила не зовсім
приємні для професора Ґаншинця висновки. Зокрема, йшлося про те, що проф.
Ґаншинець вчинив дуже нерозважливо, запропонувавши та призначивши на
позицію викладача новогрецької мови в Познанському університеті певного
Міхалопулоса, який не мав жодної кваліфікації до виконання відповідних
обов’язків. Зазначалося, що отримані у процесі дисциплінарного розслідування
свідчення вказують на те, що причиною всього цього могло бути бажання
професора Ґаншинця отримати певні преференції у торговій спілці, керованій
Міхалопулосом. Окрім того було вказано, що проф. Ґаншинець, купуючи для себе
бібліотеку австрійського класичного філолога Карла Шенкля, знаючи, що
придбанням цієї бібліотеки цікавиться одна зі структур Познанського
університету, вчинив нелояльно щодо інституції, інтереси якої повинен був
оберігати. Під час розслідування з’явилася інформація, що професор Ґаншинець
займається торгівлею книгами. У цьому контексті, справа щодо бібліотеки Карла
Шенкля виглядала вельми непривабливо. Ймовірно, від’їзд професора Ґаншинця з
Познані відповідав бажанню як самого професора, так і керівництва Познанського
університету.

Врешті решт, 7 січня 1921 р. Ришард Ґаншинець склав службову присягу у
Львівському університеті. Він розпочав свою роботу у Львові у віці 32 років, з уже
сформованим високим рівнем науково-педагогічного потенціалу. До викладацької
діяльності він ставився дуже відповідально. Мав за правило приходити на лекції
завчасно, пам’ятаючи настанову професора Берлінського університету Германа
Дільса: приходити на лекцію заздалегідь, щоб можна було повернутися додому,
якщо щось забудеш і не спізнитися. Серед іншого, рівень його кваліфікації
засвідчує той факт, що він був автором біля сорока статей до німецької
енциклопедії класичної античності – «Paulys Realencyclopädie der classischen
Altertumswissenschaft».

Окрім безпосередньо науково-педагогічної діяльності Р. Ґаншинець виконував
різного роду громадські обов’язки та редагував низку наукових журналів («Eos»,
«Kwartalnik Klasyczny», «Przegląd Klasyczny», «Przegląd Humanistyczny»). Серед його
колег по редакційній роботі були: археолог Едмунд Буланда, мовознавець Ян
Сафаревич, антикознавець Здзіслав Жмігридер-Конопк та ін. Професор
Ґаншинець був першим редактором щоквартальника «Filomata», присвяченого
античній культурі, рецепції античної культури, дидактиці класичних мов й
античної культури. Можна повністю погодитися з такою оцінкою його львівського
періоду життя: «У львівські часи, а вони були для нього дуже творчими, він
сформувався як видатний вчений, мислитель, організатор, діяч і видавець, маючи
чимало прихильників (переважно серед молоді) та опонентів, часом понад міру».

Наукова діяльність професора Ґаншинця у Львівському університеті торкалася
широкого кола проблем. Найбільше його цікавили різні аспекти розвитку
стародавніх релігій, особливо давньогрецької релігії та магії. Результатом цих
зацікавлень були не лише різноманітні тематичні університетські лекції
(наприклад, про грецьку та римську релігію, магію в античності, поклоніння
правителям, античну літературу, філософію), але передусім низка наукових праць,
серед яких «переважали праці невеликі за обсягом, але неймовірно ерудовані та
завжди оригінальні, присвячені значною мірою питанням релігії та
релігієзнавства у широкому їх розумінні». Прикладом такого роду невеликих, але
надзвичайно цінних з наукової точки зору праць, є робота «Магічний пояс»,
написання якої було інспіроване пергаментною стрічкою з археологічного
кабінету Варшавського університету. На стрічці, що складалася з трьох частин
(0,915 + 0,915 + 0,46 метра) зображені різнокольорові магічні фігури з одного боку
та латинські тексти зі зворотного. Аналізуючи тексти цього пояса, автор
торкається питання християнської магії у добу Середньовіччя та Нового часу. У
праці «Перстень у народних повір’ях жителів стародавності і середньовіччя»
Ришард Ґаншинець розглядає вірування щодо природи магічної сили перснів,
застосування їх проти хвороб тощо.

У вересні 1939 р., з початком Другої світової війни, професор Ґаншинець
вступив добровольцем до польського війська як рядовий піхотинець, щоб
захищати Львів. Проте у Львові було встановлено радянську владу та розпочалася
політика радянізації й українізації, яка торкнулася і Львівського університету.
Щодо «ворожих елементів» розпочалися репресії, неблагонадійних усували з
посад. З посади ректора університету було усунуто Романа Льоншампа де Бер’є,
якого замінив етнічний українець Михайло Іванович Марченко. Університетові
було присвоєно ім’я Івана Франка. Попри те, що багатьох етнічно польських
професорів було звільнено з університету, Ришард Ґаншинець зберіг своє місце
праці у Львівському університеті, де керував роботою кафедри класичної філології
аж до початку радянсько-німецької війни у 1941 р.

За деякими свідченнями, ті з професорів, які мали праві погляди, почували себе
за радянської влади непогано. Ті ж, у кого були погляди демократичні –
намагалися відстоювати інтереси польської науки. Серед останніх був і професор
Ґаншинець.

[paserbyp]

4 березня 1946 р. його було затверджено завідувачем кафедри класичної
філології Львівського державного університету. У квітні усі кафедри
університету отримали розпорядження опрацювати 5-річний план наукової
роботи. Професор Ґаншинець обрав темою роботи кафедри на п’ять років
гомерівське питання, зазначаючи, що це може бути проблемою дослідження і на
50 років. 1 травня 1946 р. йому було оголошено подяку: «За кращі результати в
науковій праці та підвищення якості навчання».

Однак уже 25 травня 1946 р. він пише заяву на ім’я ректора, яка була
задоволена: «В зв’язку з моїм виїздом до Польщі прошу звільнити мене з посади
професора та завідуючого Кафедри Класичної філології днем 10 червня 1946 р.».

27 травня ректор Іван Бєлякевич ще намагався переконати Ришарда Ґаншинця
передумати, однак намарно. При цьому, ректорові довелося вислухати багато з
того, що накопичилося на душі у професора за останні два роки. Зокрема він
сказав, що коли б щодо нього були дотримані елементарні права, то у нього не
було б підстав до від’їзду. На запитання ректора, про які саме права йде мова,
проф.Ґаншинець перерахував наступне: охорона помешкання під час його арешту,
повернення помешкання аж через три місяці, знищення рукописів і книг,
позбавлення титулу професора і доктора та не докладання зусиль до
переатестації, відмова прокурора щодо охорони поточного помешкання і т.д.
Професор окремо зазначив, що про усі ці проблеми він свого часу особисто
проінформував ректора, але той нічого не зробив. У своє виправдання, ректор
заявив наступне: «Але ж я настільки завантажений, тому потрібно було до мене
ходити і ходити, тоді я б про це пам’ятав».

Розуміємо, що рішення про виїзд до Польщі не виникло спонтанно, але було
викликане низкою факторів. Перш за все, стало очевидним, що надій на
збереження польського Львова немає. Мабуть, з точки зору професора Ґаншинця, з
цього виникало наступне: виїзд до Польщі залишається єдиною можливістю
об’єднатися зі своєю сім’єю, розлука з якою розтягнулася на довгі два роки.
6 червня 1946 р. було видано наказ ректора про звільнення професора
Ґаншинця, завідувача кафедри класичної філології Львівського державного
університету «в зв’язку з виїздом до Польщі з 10 червня 1946 року»7.

10 червня він виїхав зі Львова в одному з останніх великих репатріаційних транспортів.
На вокзалі його проводжали колеги з кафедри класичної філології.

Друга світова війна завадила реалізації багатьох наукових планів вченого. У
важких реаліях воєнного часу йому довелося працювати не за фахом, щоб
прогодувати свою сім’ю, яка з наближенням лінії фронту виїхала у більш безпечне
місце. Звільнення Львова від німецької окупації дало надію на налагодження
мирного життя, відновлення наукової та педагогічної діяльності у Львівському
університеті. Однак як і багатьом іншим представникам польської та української
інтелігенції, професору Ґаншинцю довелося пройти через ув’язнення, боротися за
повернення свого помешкання та речей. Серед іншого було втрачено щоденник
вченого, який йому довелося власноруч знищити під час обшуку. Вчений довгий
час не хотів виїжджати зі Львова у Польщу, однак прийняв таке рішення, коли
стало очевидним, що надій на збереження польського Львова немає, а виїзд до
Польщі є єдиною можливістю об’єднатися з сім’єю. Очевидно, що це важке рішення
було виправдане в тих умовах і дозволило Ришарду Ґаншинцю продовжити плідну
наукову та педагогічну діяльність.