![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Михайла Сінькова (1908–1938), у 1932 р. – асистента кафедри неорганічної хімії Харківського хіміко-технологічного інституту:
Б[атько] розповідає, що нема більш дотепної публіки, ніж євреї-колгоспники. В його окрузі є єврейські колгоспи, населення яких у цей час бідує невимовно, люди буквально пухнуть з голоду. Діточки схожі на привидів з неймовірно роздутими животами. І в такій неймовірно важкій обстановці вони все-таки ще сприймають це з гумором. Так, один старий єврей на запитання Б.: «Ну, як живете?» – відповів: – «Ну ну, ми вже справжні соціалісти!».
З головою сільради (між іншим, жінкою) у нього відбулася така розмова:
Б.: – Ну як?
Гол.: – Нічого, чекаємо Мойсея!
Б.: – Для чого?
Гол.: – Щоб він нас вивів з цього Єгипту.
Між іншим, у багатьох відповідальних працівників, навіть членів партії, є приховане кепське ставлення до єврейських колгоспів (тут не без антисемітизму), що виявляється в їх поганому постачанні.
Не в’яжеться все це якось з тим сліпучим будівництвом нового життя, яке зараз спостерігаю всюди.
Зараз усі зайняті приїздом турецького уряду до С. Р. С. Р. На їх честь влаштовуються пишні бенкети, паради і т. д. Обивателі загалом задоволені, на вулиці можна чути розмову: «Так, це не що-небудь. Весь уряд на чолі з прем’єром до Москви на поклін приїхав!». І справді.
(“Зі щоденника викладача Михайла Сінькова”, у «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні, упорядкування, вступна стаття, загальна редакція Ярослава Файзуліна (Київ: Фенікс, 2018), с. 332. Переклад з російської)
Ілюстрація: селяни на вокзалі в Харкові, серпень 1932 р. Фото Джеймса Еббе.
Б[атько] розповідає, що нема більш дотепної публіки, ніж євреї-колгоспники. В його окрузі є єврейські колгоспи, населення яких у цей час бідує невимовно, люди буквально пухнуть з голоду. Діточки схожі на привидів з неймовірно роздутими животами. І в такій неймовірно важкій обстановці вони все-таки ще сприймають це з гумором. Так, один старий єврей на запитання Б.: «Ну, як живете?» – відповів: – «Ну ну, ми вже справжні соціалісти!».
З головою сільради (між іншим, жінкою) у нього відбулася така розмова:
Б.: – Ну як?
Гол.: – Нічого, чекаємо Мойсея!
Б.: – Для чого?
Гол.: – Щоб він нас вивів з цього Єгипту.
Між іншим, у багатьох відповідальних працівників, навіть членів партії, є приховане кепське ставлення до єврейських колгоспів (тут не без антисемітизму), що виявляється в їх поганому постачанні.
Не в’яжеться все це якось з тим сліпучим будівництвом нового життя, яке зараз спостерігаю всюди.
Зараз усі зайняті приїздом турецького уряду до С. Р. С. Р. На їх честь влаштовуються пишні бенкети, паради і т. д. Обивателі загалом задоволені, на вулиці можна чути розмову: «Так, це не що-небудь. Весь уряд на чолі з прем’єром до Москви на поклін приїхав!». І справді.
(“Зі щоденника викладача Михайла Сінькова”, у «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні, упорядкування, вступна стаття, загальна редакція Ярослава Файзуліна (Київ: Фенікс, 2018), с. 332. Переклад з російської)
Ілюстрація: селяни на вокзалі в Харкові, серпень 1932 р. Фото Джеймса Еббе.
