assassins_cloak | Entries tagged with 1911

Зі щоденника Роберта Скотта (1868–1912), офіцера Королівського флоту Великої Британії, у жовтні 1911 р. – керівника антарктичної експедиції «Терра Нова»:

Вирушили вчора десь о 10:30. З похмурими передчуттями йшли до Льодовикового язика; день натомість стояв чудовий – ясний, натхненний. Навкруги була купа тюленів, яких часто приймали за моторові сани. Втім, у міру наближення до Льодовикового язика ми вже призвичаїлись до цієї омани і збагнули, що саней в полі зору нема. Спершу я подумав, що вони пішли на пошуки кращої поверхні по той бік язика, але цю теорію швидко спростували і ми постали перед загадкою, що ж із ними трапилось. Врешті-решт, пройшовши ще, ми помітили їх вдалині на крижні в напрямку до Гат-Пойнту; невдовзі побачили у сніговій поверхні гарні суцільні сліди, що приємно відрізнялися від подвійних слідів із пропусками, які залишались на голій кризі. Ми одразу піднеслись духом, адже очевидно було, що машини не просто рухались, а ще й долали складну поверхню майже без труднощів. Ми йшли далі і наздогнали їх десь за 2,5 милі до Гат-Пойнту, до того ж проминули Сімпсона і Ґрана, які поверталися до мису Еванса. Від мотористів довідались, що все в них іде гладко. Після того, як двигуни налаштували, вони запрацювали добре, але циліндри, особливо два задні, перегріваються, в той час як карбюратор під дією вентилятора та вітру переохолоджується. Треба було якось домогтися між ними рівноваги; це вдалося так: двигуни заводять, потім глушать і накривають, щоб дати теплу розтектись за рахунок провідності – кострубатий пристосунок, звісно. Коли сани стали на обід, ми розбили табір попереду них. Одразу по тому Лешлі перевів свою машину на понижену передачу і без проблем доїхав до мису Армітеджа. Тим часом Дей боровся із поганою поверхнею; ми запропонували допомогти, але дістали відкоша: він залишився наодинці з Евансом і клопоти їхні тільки прибільшувались, бо почався вітер і помело сніг. Ми зайшли до хатини і знайшли там Мірза, але тепер знову всі вийшли. Я послав по Лешлі і Гупера і повернувся допомогти Дею. Впродовж години були суцільні затримки та фальстарти, а тоді раптово машина завелась і помчала швидше, ніж людина здатна ходити, і без усяких заминок добралась до мису Армітеджа. На цей час уже вхурделило, мело сніг. Усі повернулися до хатини; Мірз і Димитрій тут байдиків не били: хатина ошатна і затишна, вони навіть збудували нещодавно чудовий камін із новеньким димарем, що йде просто вгору крізь дах. Ця робота заслуговує на найвищу похвалу. Замість дряхлих тимчасових споруд, що стояли тут минулого сезону, зараз ми маємо міцний постійний камін, який прослужить купу років. Ніч видалась навдивовижу затишною.

Сьогодні зранку вийшли на крижину годині о 9. Не терпілося побачити, як заведуться мотори і приємно здивувався, що обом водіям знадобилося не більше 20–30 хвилин, щоб запустити машину, хоча на різкому морозному вітрі працювати з паяльною лампою дуже складно.

Невдовзі Лешлі стартував і зробив коротку ходку на пів милі, а потім, після короткої перерви на охолодження, проїхав 3 милі без зупинок. Бар’єр, до якого від мису Армітеджа п’ять географічних миль, здається зараз дуже близьким, але Лешлі трохи перестарався: у нього закінчилось мастило і двигун перегрівся. Наступною ходкою він покрив трохи більше милі і змушений був зупинитися за кількасот ярдів від снігового схилу, що веде до Бар’єра, щоб дочекатися, поки йому підвезуть мастило і поки у двигуні відновиться теплова рівновага.

Ці сани їхали на другій передачі, яка дає гарну прогулянкову швидкість 2,5–3 милі на годину; це було б просто чудовим показником, якби не потреба зупинятися для охолодження. Це старий мотор, який використовували в Норвегії; інша машина має вдосконалені передачі.

Тим часом у Дея виникли звичні клопоти із рівновагою і він перетворився на віддалену цятку, але під кінець нашої другої ходки стало очевидно, що він здолав ці труднощі і вже добренько розігнався. Скоро стало видно, що люди біжать поруч із саньми. Щоб сильно не розводитись: він зупинився тільки передати мастило, тоді знову помчав учвал і на всій швидкості без заминок заскочив на схил – перша людина на моторових санях на Великому Бар’єрі! Звідусіль полетіли радісні вигуки, але моторовий відділ не став марнувати час на святкування. Сани мчали далі і скоро зникли на небокраї разом із людьми, що бігли поруч із ними. Ми повернулися допомогти Лешлі, який уже перезапустив двигун. Хай і не так лихо, бо ж швидкість у нього нижча, але він теж без заминок здолав підйом і ми потиснули йому руку, перш ніж він з гуркотом помчав уперед. Його двигун працював не так добре, як другий, але, на мою думку, це через те, що він перегрівся і після того залишався розладнаним.

Отак мотори покинули нас і рушили в мандри по найкращій поверхні, яка їм досі траплялася, – твердому снігу, відкритому всім вітрам, без застругів – поверхні, яка, за словами Мірза, тягнеться щонайменше до Кутового табору.

Якщо не трапиться якогось серйозного нещастя, клопоти з двигунами поступово відійдуть у минуле, у цьому я впевнений на всі сто. Щодня спостерігатиметься покращення, як це й було донині, щодня люди ставатимуть дедалі впевненішими, бо набуватимуть досвід із машинами та умовами. Але нелегко передбачити, які наслідки матимуть давні та нещодавні проблеми із валками. Нові валки, які зробив Дей, уже починають тріскатись, і один із ланцюгів Лешлі поганий; можливо, вдасться їх тимчасово підлатати, щоб вони здатні були витримати їзду по гарній поверхні, але, схоже, візок Лешлі далеко не заїде.

Тепер уже ясно, що, коли б валки мали металеві кожухи, а бігуни були вкриті металом, то зараз вони були б як новенькі. Гадки не маю, чому ми до цього не додумались вчасно. Але в нинішніх обставинах я задоволений, що в нас є правильні люди, здатні впоратися з труднощами.

Моторова програми для нашого задуму не є життєвою потребою і цілком імовірно, що від машин буде мало користі, однак уже зараз вони себе цілком виправдали. Навіть моряки, які до останнього були дуже скептично налаштовані, зрештою були щиро вражені. Еванс сказав: «Боже, сер, якщо ці штуки зможуть і далі так іти, то більше нічого й не треба». Але ця новинка, як і всяка інша, справляє враження тільки на тих, хто бачив її в дії на власні очі; сторонніх же ми зможемо переконати, тільки якщо пройдемо хоча б сотню миль по Бар’єру.

Ми розійшлись із моторовими саньми і поквапились назад до Гат-Пойнту на чай. У мене сильно розболілися ноги від незвичного м’якого взуття та зморщеної поверхні, але ми вирішили вернутись на мис Еванса. Видалась знатна погода і ми, з зупинкою на кухлик чаю поблизу Разорбека, дісталися до хатини о 9 вечора, покриваючи в середньому 3,5 милі за годину. За день ми пройшли 26,5 стат. миль, непогано як на один день, враховуючи всі обставини, але, боюсь, ноги мої за це поплатяться.

(Полярний щоденник капітана Роберта Скотта, переклад з англійської Івана Синєпалова. https://www.facebook.com/ScottPolarDiary/posts/pfbid09tu8wAF3vc2DA6GNeyuHxH5kiEgBKQDeZ4ghQpFvTaG9TboF1CoszX4CTxVJNEJel)