assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Вікторії (1819–1901), у 1838 р. – королеви Великої Британії:

Я сказала, що чула від дядька Леопольда, який, здається, дуже стурбований поновленням цього бельгійського питання; ми говорили про це, і лорд Мельбурн сказав: «Мені це взагалі не подобається; думаю, ми так чи інакше посваримось, а це погано». Він сказав, що дядько Леопольд написав лорду Пальмерстону про це та про португальську справу; лорд Мельбурн сказав, що за словами дядька, люди скаржаться, і це правда, що Фердинанд не показується; на що Дітц написав, що король не повинен показуватися, коли його піддані проливають кров. На це дядько зазначив: це дуже гарне німецьке міркування, але якби Луї-Філіп слідував цьому принципу, він би позбувся голови, як Луї XVI... Про нещодавній ураган в Ірландії; лорд Мельбурн сказав, що дерева в Ірландії ніколи не росли добре, і вони всі трохи нахилені від вітру, що дме через Атлантику. Він не любить дерева біля будинку і дуже любить проріджувати дерева. Ми говорили про Клермонт і дерева там. Потім довго говорили про імена (християнські імена), при цьому лорд Мельбурн був дуже кумедний і веселий. Він сказав, що леді Ешлі завжди називали Мінні. Він сказав: «Я думаю, Мері – це гарне ім’я». Ми говорили про Моллі; «Моллі – гарне; це таке м’яке слово, в ньому більше рідини, ніж майже в будь-якому іншому слові». Потім Бесс, на його думку, «дуже красиве ім’я», як і Джейн, і Кейт, і Еліс; «Джейн і Джоан», – сказав він, – «це Джон». «Луїза», – каже він, – «це вибагливе ім’я»...

(The Girlhood of Queen Victoria: A Selection from Her Majesty’s Diaries Between the Years 1832 and 1840, edited by Viscount Esher, Vol. I (London: John Murray, 1912), p. 297–298. Переклад з англійської)


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Григорія Ґалаґана (1819–1888), українського поміщика, громадського діяча, у 1838 р. – студента Петербурзького університету:

Я цілковито розумію слова Федора Васильовича [Чижова; наставника автора], коли він каже: «Щоби не стати ницим, не слід писати рано повістей». Це дійсно правда: щоби писати повість чи, скоріше, щоби написати бодай трохи порядну, належить знати людей, належить уже прожити трохи на світі, і тоді можна правильно зобразити характери людей; без цього можна написати повість, але що вона буде? чим наповнить її 19-річна людина (особливо я, який зовсім ще не жив), якщо не загальниками? Все це я знаю, але незважаючи на це, мені страшно хочеться писати повість. Мені все здається, що та, яка будується в моїй уяві, маю бути дуже доброю. Яку я створив прекрасну жінку! о миле, привабливе створіння! що може з тобою рівнятися... Що я роблю? навіщо я даю волю своїй уяві? це для мене дуже шкідливо! але я вибачаю собі; я мало працюю, зовсім не виходжу, і цілком природно, що тоді уява бере гору, і у мене перед очима постають безперестанку жінки, милі жінки! Я сьогодні виходив гуляти, кожна порядна собою жінка мені здавалася красунею, і я готовий був кожну з них зупинити. Жахливо! сам знаю, що жахливо, але нічого робити; днів через 5 (коли поставлять міст) приїде обоз і привезе...

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Григорій Ґалаґан, Журнал (1836–1841), упорядкування: Марина Будзар, Євген Ковальов, за редакцією Ірини Колесник (Київ: StreamArLine, 2020), с. 61. Переклад з російської)




Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 2425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 24th, 2025 08:27 pm
Powered by Dreamwidth Studios