assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Віктора Приходька (1886–1982), українського правника, громадського і політичного діяча, у 1947 р. – переміщеної особи в Реґенсбурґу:

Сьогодні накупив українських часописів і оце майже дві години переглядав їх. Маса усякого матеріялу. Усього і не перекажеш. Передовсім, кожна газета – досить велике простирадло, редаговані усі непогано і матеріял в часописах різноманітний. Сьогодні переглядав «Українську Трибуну» (Мюнхен), «Українські Вісті» (Ульм), «Наше Життя» (Ауґсбурґ) і «Неділю» (Ашафенбурґ). Між всіма газетами найбільш шкутильгає «Неділя», а це тому, що друкується вона на половину латинкою. Читати українські слова латинкою – дуже неприємний процес, і чоловіка бере злість. Крім того, «східняки», що не знають латинки, – взагалі її не можуть читати. А це – шкода, бо газета редагується теж непогано. Причина, що газета не набирається кирилицею, а латинкою – суто технічна: нема українського лінотиписта. Редактором «Неділі» є холмщак Которович – людина ділова і зручна, і дивно, що він такий довгий час нікого не може знайти і взагалі це питання уреґулювати.

Українські часописи повідомляють про приїзд до Европи ще одного канадійця о. Савчука, що є Заступником Голови (себто о. Кушніра) Канадійського Українського Комітету – (теж КУК, тільки Канадійський). О. Савчук – є православний священник, він об’їздить табори, знайомиться з нашим побутом та інформує нашу еміґрацію про її майбутнє. З його слів виходить, що уже декілька держав виявили готовність нас приймати, одначе, о. Савчук зазначає, що так скоро і гарно усе не станеться...

Інша новина, що в нашу, Американську, зону приїхав з Австрійської зони театральний ансамбль Йосипа Гірняка. Сам Гірняк працював у совєтах, в совєтській Україні, і є одним із кращих режисерів, що ведуть український театр в новому дусі і стилі. Як пише «Нове Життя», склад його трупи – переважно молодь. Виставляють вони різноманітний репертуар: «Блакитна авантура», драма «Мати і Я» (за Хвильовим), «Сон Української Ночі», «Слуга Двох Панів» і «Гайдамаки». Газета дуже хвалить виконання. Не виключно, що й трошки «в піку» Блавацькому, бо Блавацький, як відомо, був Комендантом табору в Ауґсбурзі саме тоді, коли було доконано насильство над «Нашим Життям» і окуповано редакцію. У всякому разі, безсумнівно, що Гірняк зі своєю трупою побуває і в Реґенсбурзі. Наш доцент Г. В. Денисенко має значну рацію, коли жартом говорить, що Ді-Пі вимагають двох речей: «приділу» (харчів) і «зрелищ». Справді, всі імпрези в наших таборах бувають переповнені, хоч ціни листків не такі дешеві – 4–6 марок німецьких, а Ді-Пі не мають грошей!..

Німецькі чинники все продовжують нападати на Ді-Пі, обвинувачуючи їх в тім, що нічого не роблять, даремно їдять хліб, а, головне, чинять всякі розбишацтва, злочини і крадіжі. Мовляв, ¾ злочинів у Німеччині доконують Ді-Пі. З цього приводу забрав голос також представник 3-ї Американської Армії, яка, властиво, опікується Ді-Пі. Отже, він зазначив, що, по-перше, злочини, які доконують Ді-Пі, переважно дрібні і маловажні, а, по-друге, в половині випадків, які приписувалися Ді-Пі, діяли німці, тільки видаючи себе за Ді-Пі! Отже – німці здорово оскандалились! У всякому разі, з огляду на такі напади, Ді-Пі мусять триматись зразково, а, крім того, наші офіційні чинники мусять відразу ж і в коріні такі напади спростовувати...

(Віктор Приходько, Великий Ісход: уривки зі щоденника (роки 1945, 1946, 1947, 1948) (Львів: Растр-7, 2020), с. 436–437)

assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Віктора Приходька (1886–1982), українського правника, громадського і політичного діяча, у 1947 р. – переміщеної особи в Реґенсбурґу:

Сьогодні начитався різних українських газет, переглянув американську «Америку», Канадійський «Український Голос» і «нашу» – ашафенбурзьку «Неділю». Дивні ці американські часописи: чомусь у них повно оголошень про українських «погребників», при чім неодмінно з портретами. Зі світлин дивляться на вас причесані й усміхнені добродії, що обіцяють поховати вас недорого і добре – якийсь спеціяльно український «національний промисел». Також чомусь оті неодмінні оголошення про способи на «пропухлини», так ніби всі наші американці хворіють на грижу. Все це, в парі із загальним змістом та способом редагування часопису, робить враження глухої галицької провінції, що, одначе, мешкає в ню-йоркських хмародерах...

(Віктор Приходько, Великий Ісход: уривки зі щоденника (роки 1945, 1946, 1947, 1948) (Львів: Растр-7, 2020), с. 496)

assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Віктора Приходька (1886–1982), українського правника, громадського і політичного діяча, у 1948 р. – переміщеної особи в Реґенсбурґу:

Ось і квітень місяць. Правда, останні дні досить холодні, але на деревах уже з’являється ніжна зелень, а морелі несподівано приснули білим цвітом. Наша оселя стоїть під знаком виїзду – усі «кудись» збираються, але... весна йде і Ді-Пі вийшли на свої городи: копають, сіють і бігають за цибулею, щоби насадити, хоч при тім розважно міркують: чи будуть вони її їсти, чи залишать німцям...

Річ в тім, що останні тижні й дні настрій особливо тривожний: в Берліні совєти «зачіпають» союзників – англійців і американців – і чинять їм усякі неприємності: контролюють потяги та пасажирів, явно витискаючи Союзну Контрольну Раду з Берліну і з совєтської зони Німеччини. Правда, міністр Маршал рішуче заявив, що американці Берліну не покинуть, але це ж і свідчить про напружені відносини. На цьому ґрунті виникають усякі чутки та здогади, і наша «публіка» нервується. Ми свідомі, що, в разі війни, совєти за дві години будуть в Реґенсбурзі і зроблять з нами, що захотять. При чім їм щиро будуть допомагати німецькі комуністи і навіть некомуністи. Хоча би тому, що ми, Ді-Пі, заняли цілу німецьку оселю під своє житло, а власники вілл та будиночків, в яких ми мешкаємо, уже три роки поневіряються десь «у приймах». У зв’язку з тривожним настроєм, усі говорять і роблять заходи щодо виїзду з Німеччини та з Европи. І, справді, увесь час люди виїздять: до Північної Америки, до Канади, до Аргентини, до Англії, а останнім часом стала дуже популярною Австралія. Правда, для виїзду формальності все ще великі і трудні, треба переходити різні перевірки – політичні, здоровельні тощо, але все ж «хто дбає, той має» – багато людей уже усі ці митарства перейшли та їдуть. Виїзд інтенсифікує наша осельська «жива газета», яку енергійно провадить симпатичний редактор п. Дурбак. Ця газета відбувається щотижня, і на ній зачитуються листи, які одержують наші Ді-Пі від своїх приятелів, що вже виїхали і десь у Канаді чи Бразилії улаштувались. Листи здебільшого оптимістичні і «підганяють» тих громадян, що ще сидять. Правда, підганяє також і ІРО – пайки харчів уже зменшуються і не вистарчають, а купити щось на чорному ринку дуже тяжко і дуже дорого, – люди не мають таких грошей: масло – 400 марок німецьких кільо, сало – 350, цукор – 150, яйця по 6–7 марок одно і т. д. Заворушилось і наше УТГІ. Наша професура здебільша ставиться до виїзду якось пасивно, і мало хто дбає про індивідуальний виїзд, все сподіваючись, що «поїдемо усі разом», а куди й коли – це питання постійно залишалось отвертим. Аж тепер, коли запахло небезпекою, наші УТГІ-вські дами почали нервуватись і при зустрічах випитувати у Ректора Іваницького – куди їдемо та що робить Сенат. Отже, оскільки знаю, Сенат і Ректорат останніми тижнями ближче зацікавились справою і почали розсилати до Головної Переселенчої Ради та до д-ра Романа Смука листи в справі вивозу Школи. Але поки що – нічого конкретного нема: багато говорять про південь Франції, де нам могли б дати маєток для Школи, але, оскільки знаю, чогось реального «під цим оглядом» поки що нема.

(Віктор Приходько, Великий Ісход: уривки зі щоденника (роки 1945, 1946, 1947, 1948) (Львів: Растр-7, 2020), с. 565–566)


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 15th, 2025 06:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios